Економічні закони, необхідні, стійкі, такі, що повторюються, причинно обумовлені зв'язки і взаємозалежності економічних явищ в процесі виробництва, розподілу і обміну матеріальних благ і послуг на різних рівнях розвитку людського суспільства. Е. з. відображають найбільш істотні, типові межі функціонування і розвитку тієї або іншої системи виробничих стосунків . Кожен Е. з. виступає вираженням як якісних, так і кількісних сторін економічних явищ і процесів в їх єдності і служить внутрішньою мірою цих процесів.
Е. з., як і закони природи, мають об'єктивний характер. В той же час Е. з., на відміну від законів природи, діють і проявляють себе лише через наочно-трудову і виробництв. діяльність членів суспільства. «Люди самі роблять свою історію, але вони її роблять не так, як їм надумається, при обставинах, які не самі вони вибрали, а які безпосередньо є в наявності, дани ним і перейшли від минулого» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8, с. 119). Люди не вільні у виборі продуктивних сил і умов матеріального життя. Розвиваючи продуктивні сили в процесі трудової діяльності, попередні покоління залишають їх подальшими. Цей зв'язок в людській історії обумовлює об'єктивність економічного розвитку, який відбувається кінець кінцем незалежно від волі і свідомості як окремих осіб, так і суспільства в цілому.
Е. з. носять історичний характер. Залежно від рівня розвитку виробляє. сил визначаються вміст, спосіб дії і форми прояву Е. з. Люди вступають між собою у історично певні економічні відносини їх діяльність виявляється підпорядкованою різним Е. з. Історії відомі п'ять способів виробництва : первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний (соціалізм — перша його фаза). Кожному способу виробництва властива своя система Е. з.
Характер і форми прояву Е. з. безпосередньо залежать від типа власності на засоби виробництва, рівня реального усуспільнення виробництва, характеру господарських зв'язків між агентами виробництв. стосунків. У всіх антагоністичних суспільно-економічних формаціях Е. з. діють стихійно і виявляються як зовнішня сліпа сила, що змушує людину до певних дій. В умовах капіталізму при анархії суспільного виробництва, породженій протиріччям між суспільств. характером виробництва і частнокапіталістічеськой формою привласнення, об'єктивною формою прояву внутрішніх закономірностей суспільного відтворення виступають економічні кризи надвиробництва, які періодично стрясають економіку буржуазного суспільства, забезпечуючи тим самим «... постійно порушувану пропорційність» господарського розвитку (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 621). У соціалістичному суспільстві на зміну конкуренції приходять стосунки товариської співпраці і взаємодопомоги. Панування суспільної власності і планомірна організація всього народного господарства відкривають можливості всестороннього обліку і свідомого використання Е. з. на всіх рівнях соціалістичного господарювання.
Е. з. розрізняються за своїм змістом і за тривалістю дії. Загальні Е. з. властиві всім суспільно-економічним формаціям. До них відносяться закон відповідності виробничих стосунків характеру і рівню розвитку продуктивних сил, закон продуктивності суспільної праці, що підвищується, закон заощадження часу і ін. Ці закони на кожному рівні історичного розвитку виявляються в різних формах, і їх дія супроводиться різними економічними наслідками. Так, при переході від первіснообщинного способу виробництва до рабовласницького дія закону відповідності виробництв. стосунків характеру і рівню розвитку виробляє. сил вело до ліквідації первіснообщинної власності, освіти і затвердження приватної рабовласницької власності на матеріальні засоби виробництва і на рабів. В умовах переходу від капіталізму до соціалізму дія цього закону виражається в ліквідації частнокапіталістічеськой власності на засоби виробництва (а кінець кінцем — всіх форм приватної власності на засоби виробництва) і в затвердженні суспільної власності на засоби виробництва в двох її формах: загальнонародній (державною) власності на вирішальні засоби виробництва і кооперативної власності на основна частина коштів з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. Існують також Е. з., які діють не у всіх, а лише в декількох суспільно-економічних формаціях (де існує товарне виробництво). До їх числа відносяться закон вартості, закон грошового звернення, попиту і пропозиції і ін. Закон вартості почав функціонувати вже під час розкладання первіснообщинного устрою, після появи перших крупних розподілів суспільної праці (відділення скотарства від землеробства, ремесла від сільського господарства); мав обмежену сферу дії в умовах рабовласницький, потім феод.(феодальний) способів виробництва, набув найвищого поширення при капіталістичному способі виробництва і продовжує функціонувати, виражаючи вже інший соціальний вміст економічних стосунків в перехідний період від капіталізму до соціалізму і при соціалізмі. Закінчать. відмирання закону вартості станеться на другій фазі комуністичної суспільно-економічної формації, тобто з побудовою повного комунізму.
Особливе місце займають специфічні Е. з., які діють лише в умовах певного способу виробництва. Вони виражають істотні межі функціонування і розвитку історично певних виробничих стосунків. Саме специфічні закони принципово відрізняють один від одного різні системи Е. з. Ряд специфічних Е. з. діє лише на окремих фазах, стадіях даного способу виробництва. Так, система Е. з. монополістичного капіталізму відрізняється новими межами від системи Е. з. домонополістичного капіталізму (наприклад, при імперіалізмі — закон монопольного прибутку). Система Е. з. соціалістичної фази переросте поступово в систему Е. з. повного комунізму тобто другої (вищою) його фази. Наприклад, закон розподілу по праці поступово перетвориться на закон розподілу по потребах.
Предметом вивчення політичній економії є в першу чергу специфічні Е. з., які якнайповніше виражають соціально-економічну природу і історичне місце тієї або іншої системи виробничих стосунків. Політіч. економія «... досліджує перш за все особливі закони кожного окремого рівня розвитку виробництва і обміну, і лише в кінці цього дослідження вона може встановити небагато, абсолютно загальні закони, застосовні до виробництва і обміну взагалі» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 20, с. 151). Специфічні Е. з. виникають і підсилюють свою дію у міру становлення і розвитку історично певних виробництв. стосунків в їх єдності з продуктивними силами. Система Е. з. даного способу виробництва є цілісною системою необхідних і істотних внутрішніх зв'язків і залежностей цього способу виробництва, яка характеризує якнайповніше його суть і напрям розвитку. Вона включає: основний економічний закон даного способу виробництва, що визначає специфічну мету суспільств. виробництва і відповідні засоби її досягнення (див. Основний економічний закон капіталізму,Основний економічний закон соціалізму ); Е. з. привласнення необхідного і додаткового продукту різними класами і соціальними групами; Е. з., що відображає специфіку розподілу суспільств. праці і засобів виробництва між різними галузями виробництва і видами діяльності; Е. з. відтворення показуючі співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів вжитку, тобто 1-м-код і 2-м-код підрозділами суспільств. виробництва, а також усередині кожного з цих підрозділів; Е. з., що характеризують розподіл споживчих благ між безпосередніми виробниками; Е. з., що виражають суть вторинних, або перенесених, виробничими стосунків, наприклад міжнародних економічних відносин; Е. з. окремих сфер суспільного виробництва; загальні Е. з., виробництва, що діють в умовах даного способу.
Пізнання і використання Е. з. — дві взаємообумовлені сторони процесу опанування суспільства законами функціонування і розвитку економіки. Люди можуть оволодіти Е. з., тобто пізнати їх і певним чином використовувати, направляючи їх дію на задоволення своїх економічних інтересів. Пізнання і використання Е. з. у антагоністичному суспільстві носять класовий характер, тобто служать інтересам класів, що володіють засобами виробництва. Експлуататорська суть капіталізму, стихійний характер його економічного розвитку виключають планомірно організовані дії широких мас з метою свідомого використання Е. з. При соціалізмі пізнання і використання Е. з. на користь суспільства здійснює робочий клас, а в умовах розвиненого соціалізму — весь народ при провідній ролі робочого класу.
Основоположники теорії наукового комунізму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджували систему Е. з. капіталізму, розкрили об'єктивну неминучість його загибелі і показали, що пролетаріат покликаний стати могильником капіталізму. В. І. Ленін розкрив особливості дії Е. з. капіталізму в умовах панування монополій визначивши імперіалізм як вищу і останнішу стадію капіталізму. Він довів, що нерівномірність економічного і політичного розвитку є безумовний закон капіталізму. У епоху імперіалізму можлива перемога пролетарської революції спочатку в декількох або навіть в одній, окремо взятій країні. Соціалістична революція, будучи вираженням свідомого використання народними масами на чолі з пролетаріатом закону відповідності виробничих стосунків характеру і рівню розвитку продуктивних сил, відкриває епоху соціалізму і комунізму, коли стихійна дія Е. з. змінявся їх цілеспрямованим використанням на користь суспільства.
Пізнання Е. з. включає: розкриття внутрішнього вмісту кожного із законів, загального напряму його дії, його кількісної визначеності, іманентних йому форм прояву, а отже, і значення цього закону в економічному розвитку; вивчення матеріальних передумов і економічних умов дії законів і взаємодії їх в системі Е. з.; виділення специфічних форм прояву закону в певних соціально-економічних умовах і залежно від масштабів об'єкту дослідження (окреме підприємство, економічний район або галузь, сфера народного господарства, національна економіка, світове господарство); виявлення вимог даного Е. з. як у їх загальному вигляді, так і стосовно визначених конкретно-історичним умовам; нарешті, виділення тих об'єктивних тенденцій економічного розвитку, які приводять до відмирання або модифікації даного Е. з.
Використання Е. з. на користь суспільства (якому передує їх пізнання) стає можливим і необхідним як головна форма здійснення дії Е. з. лише при соціалізмі і комунізмі, коли безпосередні виробники об'єднані суспільним характером виробництва і суспільною власністю на засоби виробництва.
Наукові основи використання Е. з. при соціалізмі закладені в працях До. Маркса, Ф. Енгельса, Ст І. Леніна, розробляються і розвиваються в документах КПРС і інших комуністичних і робочих партій, в працях учених-марксистів. Використання Е. з. здійснюється за допомогою економічної політики комуністичних і робочих партій і соціалістичних держав. Конкретними формами реалізації економічної політики виступають різні види господарсько-організаторської діяльності держави. До них відносяться планове управління соціалістичним народним господарством (прогнозування, планерування, організація і управління економікою, стимулювання виконавців, облік і контроль над виробництвом і розподілом), а також широке поширення економічних знань серед всіх трудящих, підготовка кадрів для народного господарства.
Ефективне використання Е. з. передбачає глибокий і всесторонній аналіз стану економіки і об'єктивних тенденцій її розвитку на даному етапі; вироблення науково обгрунтованого уявлення про бажані результати економічного розвитку, що розміряв як з ресурсами і можливостями суспільства, так і з його потребами, що розвиваються; визначення характеру дії тих або інших суспільних сил, доріг і форм об'єднання, поєднання їх діяльності, направленої на досягнення намічених результатів відповідно до вимог системи Е. з. Все це складає вміст економічної стратегії комуністичних і робочих партій і соціалістичних держав. Розробка і здійснення економічної політики включають також і економічну тактику як продовження, конкретизацію економічної стратегії. Економічна тактика є конкретні прийоми, засоби проведення економічної політики стосовно окремих галузей народного господарства і економічних районів, різних соціальних груп трудящих на відносно короткому відрізку часу.
Характер і міра використання Е. з. служать в той же час перевіркою істинності отриманих теоретичних знань про систему Е. з., найважливішою умовою їх усе більш поглибленого пізнання.
Літ.: Маркс До., До критики політичної економії. Передмова, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13; його ж, Критика Готської програми, там же, т. 19; його ж, Передмова до першого видання [роботи К. Маркса «Капітал», кн. 1], там же, т. 23: його ж, Післямова до другого видання [роботи «Капітал»], там же; його ж, Капітал, т. 3, гл.(глав) 13, там же, т. 25, ч. 1; його ж, Лист до П. В. Анненкову 28 грудня 1846 року, там же, т. 27; його ж, Економічні рукописи 1857— 1858. Введення, там же, т. 46, ч. 1; Енгельс Ф., Анті-Дюрінг, відділ 2, гл.(глав) 1, відділ 3, гл.(глав) 2—4, там же, т. 20; його ж, Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії, там же, т. 21; Ленін Ст І., Матеріалізм і емпіріокритицизм, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 18; його ж, Ще одне знищення соціалізму, там же, т. 25; його ж, Карл Маркс, там же, т. 26; його ж, Філософські зошити, там же, т. 29; Рум'янців А. М., Про категорії н законах політичної економії комуністичної формації, М., 1966; Козлів Р. А., Предмет і метод політичної економії, М., 1968; Абалкин Л. І., Економічні закони соціалізму, М., 1971; Кузьмінов І. І., Нариси політичної економії соціалізму, ч. 1, М., 1971; Про систему категорій і законів політичної економії, отв. ред. Н. А. Цаголов, М., 1973; Первушин С. П., Економічні закони в розвиненому соціалістичному суспільстві. Особливості прояву і використання, М., 1974; Кашин Ст Н., Пізнання і використання економічних законів при соціалізмі, М., 1975.
