Економічна ефективність капітальних вкладень, показник, що характеризує планомірні зв'язки і кількісні співвідношення між витратами соціалістичного суспільства на розширення і просте відтворення основних фондів і отримуваними від цього результатами. Безпосередній результат капітальних вкладень — введення в дію виробничих потужностей і невиробничих об'єктів, кінцевий результат — приріст продукції і матеріальних послуг, а в цілому — приріст національного доходу . Розроблені радянськими економістами теорія і методи визначення Е. е. до. ст обгрунтовують вибір оптимальних варіантів капіталовкладень на стадіях перспективного і поточного планерування і проектування, а також безпосередньо в процесі управління підприємствами (об'єднаннями), галузями і комплексними цільовими програмами розвитку економіки.
В 1951—76 капітальних вкладень в СРСР склали 1460 млрд. крб., а введення в дію основних фондів — 1351 млрд. крб. Загальна величина основних фондів, виробничих і невиробничих, в результаті капітальних вкладень збільшилася за той же період в 8 разів, чиста ж продукція (національний дохід) виросла в 7 разів. Капітальні вкладення до основних проїзводствениє фондів складають зверху 1 / 3 всіх вкладень.
Ефект (результат) виробництв. капітальних вкладень в масштабі народного господарства, його галузей, а також окремих підгалузей, де налагоджений відповідний облік, виявляється в зростанні продукції валовою і кінцевою, а також чистою (тобто національного доходу) у вартісному і натуральному вираженні; ефективність же вимірюється відношенням результату (продукції) до витрат, що викликали його (вкладенням). У тих галузях і підгалузях, а також на підприємствах (об'єднаннях), де чиста продукція (національний дохід) не обчислюється, як показник ефекту використовується прибуток, а ефективність приймається як відношення прибули до вартості фондів або відношення приросту прибули до приросту вартості фондів (або капітальних вкладень). Кількісно цей показник не відображає всій Е. е. до. ст, т.к. не включає значній частині чистого продукту (заробітну плату, суспільні фонди вжитку), але дозволяє судити про її динаміку.
Ефект невиробничих капітальних вкладень виражається в зростанні послуг, що задовольняють невиробничі соціально-культурні потреби (житлові, побутові, освіта, охорона здоров'я), а ефективність вимірюється відношенням натуральних результатів (площа житлових будинків, число місць в школах, число ліжок в лікарнях і т.п.) до витрат (вкладенням).
Визначення абсолютної (загальною) ефективності капітальних вкладень (стосунки ефекту до витрат) має велике значення для планерування відтворення суспільного продукту і його аналізу, особливо у зв'язку із завданням підвищення ефективності суспільного виробництва в умовах повної зайнятості робочої сили і зростаючого використання природних ресурсів (див. Економічна ефективність соціалістичного виробництва ). По галузях і підприємствах використовуються показники фондовіддачі або фондомісткості, які зіставляються з показниками собівартості продукції. Зростання фондомісткості (або зниження фондовіддачі) може компенсуватися зниженням поточних витрат і окупатися в течію нормативного терміну. У цьому і полягає проблема окупності капітальних вкладень .
Е. е . до. ст, як виробничих, так і невиробничих, залежить великою мірою від зниження фактичних витрат на будівництво, підвищення його якості, скорочення термінів будівництва, міри освоєння виробничих потужностей і досягнення проектних економічних показників.
Розрізняються планова і фактична ефективність капітальних вкладень. Планова — задається планом виходячи з можливостей використання внутрішніх ресурсів виробництва, підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломісткості і фондомісткості продукції, а також досягнень технічного прогресу і збільшення масштабів виробництва. Величина планової ефективності визначається із співвідношення планового ефекту і витрат. Фактична — визначається зіставленням звітних даних про витрати з даними про ефект по народному господарству, по галузях і підприємствах.
Порівняльна Е. е. до. ст застосовується для вибору найкращого з можливих планових і проектних варіантів капітальних вкладень, що мають на меті здійснення поставленого народно-господарського завдання по виробництву продукту для задоволення даної потреби. Для цього зіставляються по варіантах капітальні вкладення і поточні витрати і вибирається варіант, найкращий по термінах окупності або по приведеним витратам . Для розрахунків порівняльної ефективності велике значення має правильне визначення нормативного коефіцієнта ефективності (величина, зворотна нормативному терміну окупності). Норматив порівняльної ефективності використовується для приведення капітальних вкладень до річної розмірності і підсумовування з поточними витратами. Він встановлюється на рівні тієї мінімально допустимої економії поточних витрат або прибутку по відношенню до вкладень, при якому дане вкладення визнається доцільним для здійснення. Згідно з Типовою методикою визначення ефективності капітальних вкладень, нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності по народному господарству може бути коректований в галузевих інструкціях за визначенням ефективності з врахуванням особливостей галузей і районів (відмінності в заробітній платі, технічному складі фондів, непрямому народно-господарському ефекті, кліматичних умовах і т.д.).
Для приведення різночасних витрат до єдиного терміну в Типовій методиці передбачено дисконтування по складних відсотках. Норматив дисконтування відображає середнє по народному господарству накопичення по відношенню до виробничих фондів і знаходиться тому відповідно до темпу зростання суспільного виробництва. Капітальне вкладення до кінця 1-го року разом з приростом перетворюється на До (1 + У ); ця величина, вкладена знов, до кінця 2-го року перетворюється в До (1 + В )(1 + В ) або До (1 + В ) 2 , а до кінця n- го роки — в До (1+ В ) n .
Звідси видно, що вкладення n- го року може бути приведене до початковому шляхом ділення на (1+ В ) n або множеннях на коефіцієнт . Цей прийом дисконтування дозволяє порівняти різночасні вкладення, порівняти і підсумовувати їх, визнавши оптимальним той варіант, згідно з яким сума приведених капітальних вкладень і поточних витрат виходить за інших рівних умов найменшою.
Літ.: Типова методика визначення економічної ефективності капітальних вкладень, М., 1969; Методичні вказівки до розробки державних планів розвитку народного господарства СРСР, М., 1974, с. 287—92; Хачатуров Т. С., Економічна ефективність капітальних вкладень, М., 1964; його ж. Вдосконалення методів визначення ефективності капітальних вкладень, «Питання економіки», 1973 № 3; Красовський Ст П., Про ефективність капітальних вкладень, «Комуніст», 1972 № 15; Смишляєва Л. М., Важлива дорога інтенсифікації виробництва, там же, 1976 № 5; Шустер А. І., Проблема економічної ефективності капітальних вкладень. Розвиток науки за 50 років, в кн.: Методи і практика визначення ефективності капітальних вкладень і нової техніки, ст 13, М., 1967.
