Рівень життя, міра задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей, забезпеченість населення споживчими благами. Виражається системою кількісних і якісних показників, що відображають різні його сторони: загальним об'ємом споживаних матеріальних благ і послуг з розрахунку на душу населення, рівнем вжитку продуктів харчування і непродовольчих товарів, а також послуг; реальними доходами населення ; розміром оплати праці, суспільних фондів вжитку ; тривалістю робочого і вільного часу; житловими умовами; показниками освіти, охорони здоров'я, культури і ін. В. же. залежить від розвитку продуктивних сил (див. Рівень економічного розвитку ) і характеру виробничих стосунків. Його динаміка визначається дією економічних законів і перш за все основного економічного закону, метою суспільного виробництва.
При капіталізмі В. же. виражає стосунки експлуатації. В. же. трудящих і буржуазії діаметрально протилежні. Основний економічний закон капіталізму зумовлює соціальні кордони життєвого рівня трудящих, обмежені потребами відтворення робочої сили, необхідного для витягання додаткової вартості, накопичення капіталу. Капіталізм характеризується відносним, а в окремі періоди і абсолютним зубожінням трудящих (див. Абсолютне і відносне погіршення положення пролетаріату ) . На В. же. трудящих при капіталізмі впливає безробіття – чим вона вища, тим нижче В. же. У 1975 в індустріально розвинених капіталістичних країнах, за офіційними даними, загальне число повністю безробітних склало близько 20 млн. чіл. Близько половини безробітних доводиться на США.
Голод, безробіття, невпевненість в завтрашньому дні, надмірна інтенсифікація праці служать джерелом багатьох соціальних хвороб (наркоманії, психічних розладів, серцево-судинних захворювань, туберкульозу), ведуть до ранньої непрацездатності, скорочують середню тривалість життя трудящих.
При соціалізмі В. же. виражає стосунки колективної співпраці в цілях повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб народу і всестороннього розвитку особи кожного трудящого (див. Основний економічний закон соціалізму ) . В. же. нерозривно пов'язаний з соціалістичним способом життя. В процесі комуністичного і соціалістичного будівництва в країнах соціалізму досягнутий якісно новий В. же. трудящих, вільних від експлуатації. Основою соціалістичного способу життя і джерелом зростання В. же. виступає вільна праця кожного працездатного члена суспільства. Соціалізм забезпечує загальну зайнятість населення. У СРСР, за даними перепису населення 1970, в суспільному виробництві зайнято понад 92% працездатного населення. Повністю ліквідовано безробіття у всіх країнах – членах СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги).
Матеріальною основою неухильного підйому В. же. народу в соціалістичному суспільстві є планомірний розвиток суспільного виробництва і стійке зростання національного доходу . В СРСР 3 / 4 національного доходу використовується на вжиток і 1 / 4 – на накопичення. Якщо ж врахувати, що 1 / 5 фонду накопичення прямує на будівництво житлових будинків, шкіл, лікарень, культосвітніх установ, спортивних споруд, підприємств комунального і побутового обслуговування, то всі матеріальні блага, використовувані безпосередньо на підвищення народного добробуту, складають понад 80% національного доходу. У Болгарії, Угорщині, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщі і ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) питома вага фонду вжитку в національному доході вагається в межах 69–77%.
В капіталістичних країнах велика частина національного доходу привласнюється експлуататорськими класами. За офіційними даними урядової статистики США, в 1974 на долю 20% амер.(американський) сімей, що знаходяться в нижній частині соціальної піраміди, доводилося всього 5,4% загального доходу, тоді як 20% сімей у верхній частині піраміди отримали 41% доходу.
Значно розширюються можливості і масштаби одночасного розвитку виробництва і підйому В. же. народу в умовах розвиненого соціалізму. За роки 9-ої п'ятирічки в СРСР на нові заходи щодо підвищення В. же. населення направлено приблизно стільки засобів, скільки за дві попередні п'ятирічки, разом узяті. Завдяки цьому збільшена оплата праці більше 75 млн. чоловік, пенсій, посібника, стипендії і ін. грошові виплати – 40 млн. чоловік. Успішно здійснюється розроблена партією програма соціального розвитку сов.(радянський) села. При загальному підйомі життєвого рівня всього населення СРСР В. ж . колгоспного селянства зростає швидше, ніж робітників і службовців. Це знаходить своє вираження у вищих темпах підвищення доходів і оплати праці селян, їх освітнього рівня, прискореному розвитку охорони здоров'я, культури на селі, поліпшенні житлово-побутових умов. Випереджаюче зростання В. же. колгоспного селянства є одним з найважливіших умов послідовного рішення задачі подолання соціально-економічних і культурно-побутових відмінностей між містом і селом.
Одним з узагальнювальних показників, що характеризують В. же., є реальні доходи з розрахунку на душу населення. У СРСР вони подвоюються приблизно кожні 15 років (лише за роки 9-ої п'ятирічки підвищилися на 24%). У 1975, в порівнянні з дореволюційним рівнем, реальні доходи з розрахунку на того, що одного працює з врахуванням ліквідації безробіття і скорочення тривалості робочого дня збільшилися в середньому у робітників промисловості і будівництва в 9,4 разу, а у селян – більш ніж в 13 разів.
На основі розвитку суспільного виробництва і відповідно до зростання доходів трудящих підвищується рівень вжитку матеріальних благ і послуг, покращується його структура. У СРСР за роки 9-ої п'ятирічки вжиток м'яса і м'ясних продуктів з розрахунку на душу населення в рік зріс на 10 кг (з 48 до 58), молока і молочних продуктів – на 8 кг (з 307 до 315), яєць – на 56 штук (з 159 до 215), овочів і баштанних – на 5 кг (з 82 до 87), а вжиток хліба і хлібопродуктів знизився на 7 кг і картоплі – на 10 кг Особливо швидко зростає забезпеченість населення предметами культурно-побутового призначення тривалого користування. Число радіоприймачів і радіол з розрахунку на 100 сімей зросло з 59 штук в 1965 до 78 в 1975, телевізорів відповідно з 24 до 74 штук, холодильників – з 11 до 62 штук. Високими темпами підвищується рівень вжитку найбільш коштовних продуктів харчування (при одночасному скороченні вжитку хлеоних продуктів і картоплі) і непродовольчих товарів, а також забезпеченість населення предметами культурно-побутового призначення у всіх ін. країнах – членах СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) (див. Вжиток ) .
Головним шляхом підвищення доходів населення при соціалізмі є зростання оплати по праці, на долю якої доводиться приблизно 3 / 4 всього приросту доходів. Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців в СРСР за 1971–75 збільшилася на 19% і досягла 146 крб., а з додаванням виплат і пільг з суспільств. фондів вжитку – 198 крб. в місяць; доходи колгоспників від суспільного господарства виросли на 25%.
Реальна забезпеченість доходів населення гарантується стабільністю державних роздрібних цін на основні предмети вжитку і зниженням цін на окремі види товарів у міру створення необхідних умов і накопичення товарних ресурсів. Індекс державних роздрібних цін в СРСР в 1974 склав 99,3% по відношенню до 1965. Протягом довгого часу не міняються ставки квартирної плати (з 1928), а також комунальних і транспортних послуг. Зростання життєвого рівня при збереженні стабільності державних роздрібних цін – одна з найважливіших переваг сов.(радянський) економіки, яка захищена від інфляції, що охопила всі капіталістичні країни. Лише за 1971–75 цін на споживчі товари і послуги зросли в США на 39%, у Великобританії – на 84%, Франції – на 53%, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) – на 35%, Японії – більш ніж на 70%.
В. же. трудящих при соціалізмі зростає також завдяки зниженню і відміні податків з населення. Основний напрям податкової політики в СРСР – зниження і відміна податків із заробітної плати низькооплачуваних категорій працівників. У 9-ій п'ятирічці для робітників і службовців всіх галузей народного господарства скасовані податки із зарплати в розмірі до 70 крб. в місяць і понижені в середньому більш ніж на 1 / 3 ставки податків із заробітної плати до 90 крб. в місяць.
Все більше значення в підвищенні В. же. народу соціалістичних країн набувають суспільні фонди вжитку, темпи зростання яких обганяють темпи зростання фонду оплати по праці. Всі виплати і пільги, що отримуються в СРСР робітниками промисловості і будівництва понад зарплату, в 1975 збільшилися в порівнянні з дореволюційним рівнем в порівнянних цінах більш ніж в 30 разів. За 9-у п'ятирічку їх загальний об'єм збільшився в 1,4 разу і в 1975 склав 89,5 млрд. крб. За рахунок суспільних фондів вжитку безкоштовно або на пільгових умовах забезпечується задоволення потреб населення в освіті, охороні здоров'я і ін., а також вміст непрацездатних за рахунок суспільства (старезних, інвалідів, дітей). Це сприяє зменшенню відмінностей у В. же. різних груп трудящих. У сім'ях з меншими доходами доля вступів з суспільних фондів вжитку в загальній сумі споживаних матеріальних благ і послуг більша, ніж в сім'ях з високими доходами.
Суспільні фонди вжитку грають важливу роль в підвищенні освітнього рівня населення, вирішенні крупних соціальних завдань в області культури. СРСР в короткий історичний термін став країною суцільної письменності, тоді як в дореволюційній Росії 3 / 4 населення було безграмотним. У 9-ій п'ятирічці в основному завершений перехід до загальної середньої освіти молоді. До начальник 1975 75% що працює населення СРСР мало вищу або середню (повне і неповне) освіту, а в 1939 – лише 12%.
За рахунок суспільних фондів вжитку збільшуються витрати на розвиток охорони здоров'я. За роки Сов. власті в СРСР значно скоротилася захворюваність населення і дитяча смертність; середня тривалість життя населення в 1971–72 складала 70 років, що удвічі перевищувало рівень дореволюційної Росії. У Болгарії вона досягла 71,1, в Угорщині – 69,8, в Польщі – 71,3, в Румунії – 69,1, в ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) – 70,3 років. СРСР займає 1-е місце в світі по забезпеченості населення лікарками: їх загальна чисельність складає біля 1 / 4 лікарок всього світу, а з розрахунку на 10 тис. жителів в 1975 доводилися 33 лікарки; у США – 20, у Великобританії – 15, у Франції – 17,5, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) – 21 лікарка. У більшості капіталістичних країн медичне обслуговування платне і є помітною статтею витрат в бюджетах сімей трудящих.
В СРСР зростають витрати суспільства на вміст і виховання підростаючого покоління. У 1975 в дитячих дошкільних установах знаходилося 11,5 млн. дітей, у тому числі в містах і селищах міського типа близько половини всіх дітей дошкільного віку. При цьому біля 4 / 5 витрат на їх вміст покривається з суспільних фондів вжитки. З листопада 1974 до СРСР введені грошові посібники на дітей в сім'ях, в яких середній дохід на члена сім'ї не перевищує 50 крб. в місяць. Грошові посібники на дітей набули широкого поширення в Угорщині, Чехословакії і ряду ін. соціалістичних країн.
Більш 1 / 3 об'єму суспільних фондів вжитку поступає населенню через систему соціального забезпечення і соціального страхування . Приблизно 1 / 4 об'єму суспільних фондів складають пенсії . В СРСР встановлений один з найнижчих в світі вікових рівнів, що дає право на здобуття пенсії (за наявності трудового стажу) через старість: для чоловіків – 60 років, для жінок – 55 років. Для ряду категорій трудящих пенсійний вік встановлений ще нижче. Пенсійне забезпечення гарантується державою без яких-небудь вирахувань із заробітку трудящих. У більшості капіталістичних країн для здобуття нормальної пенсії вік для чоловіків і жінок встановлений 65–70 років. При цьому для здобуття пенсії через старість із заробітної плати трудящих стримуються значні суми у вигляді страхових внесків.
Поліпшення пенсійного забезпечення в СРСР здійснюється шляхом підвищення розмірів пенсій, особливо мінімальних, зближення рівнів пенсійного забезпечення робітників, службовців і колгоспників. За роки 9-ої п'ятирічки підвищені мінімальні розміри пенсій через старість, покращувано пенсійне забезпечення інвалідів і сімей, що втратили годувальника, встановлені додаткові пільги інвалідам Великої Вітчизняної війни 1941–45 і сім'ям загиблих військовослужбовців; на колгоспників поширені умови числення пенсій, встановлені для робітників і службовців і їх сімей. У 1974 загальна сума витрат на пенсії склала 22,1 млрд. крб. У 10-ій п'ятирічці передбачається подальше підвищення мінімальних розмірів пенсій, намічаються заходи по послідовному зближенню соціального забезпечення колгоспного селянства, робітників і службовців, розширенню пільг по пенсійному забезпеченню багатодітних матерів, збільшенню розмірів посібників з інвалідності з дитинства.
В підвищенні В. же. трудящих соціалістичних країн важливе місце відводиться поліпшенню житлових умов. У 1974 число побудованих квартир з розрахунку на 10 тис. населення склало: у СРСР 89, Угорщині 84, ГДР(Німецька Демократична Республіка) 61, Польщі 74, Румунія 73, Чехословакії 87. Лише у 1971–1975 переїхали в нові квартири або поліпшили житлові умови 56 млн. сов.(радянський) людей. За принципом «квартиру – одній сім'ї» розподіляється більше 90% нових квартир, тоді як в 50-х рр. лише 30% новоселів отримували окремі квартири. 2 / 3 витрат за змістом житлового фонду покриваються за рахунок суспільних фондів вжитку і лише одна третина за рахунок квартирної плати. У бюджеті сімей робітників і службовців квартплата в середньому складає близько 1%, а разом з комунальними послугами – приблизно 4%, тоді як в промислово розвинених капіталістичних країнах витрати трудящих на житлі складають в середньому біля 1 / 3 родинного бюджету і мають тенденцію до підвищення.
Зростання життєвого рівня при соціалізмі характеризується також послідовним скороченням робітника і збільшенням вільного часу трудящих. У 1974 середня тривалість робочого тижня робітників промисловості в СРСР складала 40,7 години, що на 18 годин менше в порівнянні з дореволюційним рівнем. З врахуванням скорочення робочого дня в окремих категорій працівників середня тривалість робочого тижня всіх робітників і службовців в народному господарстві СРСР складає 39,4 години і є одній з найкоротших в світі. Одночасно збільшилася тривалість оплачуваних відпусток: з 1968 – не менше 15 робочих днів. Загальна кількість днів в році, вільних від роботи в суспільному виробництві (вихідні, святкові і відпускні дні), склала в середині 70-х рр. 128–130, що майже удвічі більше, чим 10 років тому.
Скорочення тривалість робочого часу, збільшення відпусток, полегшення домашньої праці привело до розширення реально вільного часу, який при соціалізмі складає, по вираженню До. Маркса, справжнє, справжнє багатство кожної людини і всього суспільства (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 26, ч. 3, с. 264).
Літ.: Матеріали XXV з'їзду КПРС, М., 1976; Турбота партії і уряду про благо народу. Збірка документів. (Жовтень 1964–1973), М., 1974; Саркисян Р. С., Рівень, темпи і пропорції зростання реальних доходів при соціалізмі, М., 1972; Льовін Би. М., Соціально-економічні потреби: закономірності формування і розвитку, М., 1974; Капустін Е. І., Зростання добробуту радянського народу – вища мета економічної політики КПРС, М., 1974; Ст І. Ленін, КПРС про підвищення життєвого рівня трудящих. Документи і матеріали, М., 1975.
