Абсолютне і відносне погіршення положення пролетаріату
Абсолютне і відносне погіршення положення пролетаріату, тенденція зниження життєвого рівня пролетаріату і зростання незабезпеченості його існування при капіталізмі (абсолютне погіршення); тенденція до зменшення долі робочого класу в національному доході і національному багатстві (відносне погіршення). А. і о.у.п.п. об'єктивно обумовлено загальним законом капіталістичного накопичення. Відкритий К. Марксом загальний закон капіталістичного накопичення «... обумовлює накопичення убогості, відповідне накопиченню капіталу» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 660). Розвиваючи думки Маркса, В. І. Ленін звертав увагу на те, що при аналізі положення робочого класу в капіталістичному суспільстві необхідно бачити дію два, відмічених Марксом, тенденцій: «Маркс говорив про зростання убогості, приниження і інш., вказуючи поряд з цим і протидіючу тенденцію і ті реальні суспільні сили, які одні лише і можуть породжувати цю тенденцію» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, с. 208). Розвиток революційної боротьби пролетаріату обумовлений не лише погіршенням його положення, але і зростанням його класової свідомості і гідності. Кожне нове досягнення, якого він добивається в боротьбі проти монополістичного капіталу, стимулює його нові виступи. При цьому велике значення має весь розвиток боротьби пролетаріату проти експлуатації, а не лише боротьба, обумовлена погіршенням його положення. Марксистсько-ленінська теорія розрізняє: а) «зростання убогості», «фізичну убогість» і б) зростання убогості «...не у фізичному, але і в соціальному сенсі...» (там же). Фізична убогість означає недоїдання і навіть «пряме голодування мас населення», погані житлові умови, украй обмежені можливості задоволення елементарних потреб в одязі і предметах домашнього ужитку, високу дитячу смертність, погіршення загальних умов праці, тобто абсолютне зубожіння у прямому розумінні цього слова, коли міра задоволення насущних потреб пролетарських сімей погіршується. Фізична убогість існує і при сучасному капіталізмі, хоч і не повсюдно. А. і о. в. п. п. охоплює: 1) ті країни капіталістичного світу, які тривалий час експлуатувалися і піддавалися пограбуванню колонізаторами залишаючись об'єктами експлуатації з боку іноземних монополій (виняток становлять країни, що вибрали некапіталістичну дорогу розвитку); 2) окремі райони всіх, навіть і найбагатших капіталістичних країн, де трудящі живуть погано і положення їх погіршується. У США, наприклад, це Південь країни і ті райони, де розміщені галузі індустрії, які знаходяться у відносно застійному стані, близько 20% населення США, по визнанню офіційної статистики, живе в убогості; 3) значна частина трудового населення, що перебуває в стані фізичної убогості, незалежно від територіального розміщення. Сюди відносяться безробітні, різні категорії робітників, що дискримінуються в оплаті праці, а також непрацездатні; 4) велику частину робітників навіть найрозвиненіших капіталістичних країн в певні періоди (під час економічних криз і під час воєн, а також в перші роки після їх закінчення).
Відзначаючи конкретну ситуацію, що склалася в Германії в роки наростання економічної кризи напередодні 1-ої світової війни, Ленін писав про те, що «робітник убожіє абсолютно, тобто стає прямо-таки бідніше колишнього, вимушений жити гірше, харчуватися ськуднєє, більше недоїдати, тулитися по підвалах і горищах» (там же, т. 22, с. 221—22). Ця характеристика, хоча не відноситься до всіх країн і до всіх етапів, завжди зберігає своє значення по відношенню до певних частин капіталістичного світу.
Відбувається погіршення положення трудящих (в першу чергу робочих) і в соціальному сенсі, інакше кажучи, спостерігається невідповідність між рівнем, що підвищується, потреб робочого класу і рівнем реального вжитку ними життєвих благ (див. Ст І. Ленін, там же, т. 4, с. 208). Із зростанням цієї невідповідності положення робітників погіршується абсолютно. Про погіршення положення пролетаріату в соціальному сенсі свідчить ряд показників, частина з яких не завжди піддається точному обліку (невпевненість в завтрашньому дні, зростання інтенсифікації праці і ін.). Але і тут економічний чинник грає головну роль. Що отримала з 20-х рр. масовий і хронічний характер безробіття — один з найбільш яскравих проявів А. і о. в. п. п.
В деяких капіталістичних країнах в останніх 10—15 років рівень вжитку робітниками засобів існування зріс як в порівнянні з періодом до 2-ої світової війни так і в порівнянні з першими післявоєнними роками. Але об'єм потреб, як і круг реально споживаних пролетаріатом предметів вжитку, не є незмінним величиною. У вартість робочої сили, як вказував Маркс, входить історичний і моральний елемент. Це означає, що набір предметів вжитку, необхідних для нормального відтворення робочої сили, немає величина постійна. Треба також врахувати, що рівень вжитку життєвих благ робочим населенням підвищився в меншій мірі, чим рівень його потреб. Перелік предметів вжитку, потрібних для відтворення робочої сили, в 50—60-і рр. зріс. Виникла потреба користуватися такими новими життєвими благами, як радіоприймачі, телевізори, моторолери, мотоцикли, побутові електроприлади і т. д., причому задоволення цих потреб вимушує робітників скорочувати, як правило, свої насущні витрати (наприклад, на живлення, одяг). Заробітна плата хоча і підвищилася але не в такій мірі, щоб покривати швидкорослі потреби сучасної людини і зростання дорожнечі. Крім того, технічний прогрес при капіталізмі супроводиться надмірною інтенсифікацією, яка виснажує сили робітника і тому вимагає набагато більше витрат для їх відновлення. У результаті у всіх капіталістичних країнах заробітна плата більшості робітників нижча за прожитковий мінімум, що обчислюється професійними союзами або навіть офіційними установами. На початку 60-х рр. середня заробітна плата в оброблювальній промисловості була нижча за прожитковий мінімум в США на 29%, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) приблизно на 25, у Франції на 30, в Японії на 35%. В робочого населення утворилася величезна кредитна заборгованість по споживчих товарах.
Буржуазні економісти в боротьбі проти марксистської оцінки положення робочого класу при капіталізмі зазвичай посилаються на те, що в даний час трудящі споживають більше товарів, причому кращої якості, чим, наприклад, до 2-ої світової війни. По їх логіці, круг потреб пролетаріату визначився мало не на зорі капіталістичної індустріалізації, а все, що виходить за межі цього круга, ніби то свідчить про зростання добробуту пролетаріату. Виходить, що працювати робітник повинен відповідно до сучасних вимог, а його потреби повинні вимірюватися потребами, які були характерні для почала 20 ст Такий підхід неспроможний. Життя і робота пролетаріату відбуваються нині по нормах 60-х рр. 20 ст, і його потреби визначаються сучасним стандартами. Тому робочий клас вимагає, щоб про його положення судили по мірі задоволення його нинішніх потреб.
Невірно судити про А. і о. в. п. п. в світі капіталу лише за даними тієї або іншої окремо взятої капіталістичної країни. Необхідно брати капіталістичний світ в цілому враховуючи і національні відмінності в положенні пролетаріату різних країн, обумовлені конкретно-історичними причинами і різними рівнями розвитку продуктивних сил, продуктивності праці, класової боротьби і так далі Дуже великі, наприклад, відмінності між положенням робітників в США і в інших капіталістичних державах (Італія, Іспанія, Японія).
До того ж середні дані не можуть охарактеризувати положення робочого класу будь-якої країни. Потрібний диференційований підхід до положення різних шарів робочого класу. Так, в США в 60-х рр. середній тижневий заробіток робітників швацької промисловості складає лише близько 60% заробітку робітників металообробної промисловості, що у свою чергу значно нижче за офіційно обчислюваний прожитковий мінімум. Средненедельний заробіток, відповідний цьому мінімуму, існує лише в деяких галузях промисловості (автомобільна, нафтоочисна будівельна), у яких зайнята лише незначна частина робочих США. Робітники названих галузей промисловості є особливим прошарком не лише по відношенню до робітників інших капіталістичних країн, але і по відношенню до більшості американських робітників. Динаміка життєвого рівня пролетаріату не однакова у всіх країнах і її зміни до того ж відбуваються нерівномірно. Вони знаходяться у великій залежності від зміни фаз капіталістичного циклу. Коли криза змінявся промисловим підйомом, умови боротьби робочого класу за підвищення свого життєвого рівня стають, як правило, сприятливішими. Зміни в положенні пролетаріату визначаються не поодинці або декільком окремо взятим ознакам, наприклад по динаміці реальної заробітної плати і ін., хоча її пониження, коли це має місце, говорить про загальне погіршення положення пролетаріату. Як правило, підвищення заробітної плати не означає загального поліпшення положення робітників, оскільки воно нейтралізується, а незрідка навіть перекривається дією інших чинників, наприклад зростанням інтенсивності праці. Марксистсько-ленінська політична економія виходить з необхідності обліку всієї сукупності чинників, що визначають життєвий рівень пролетаріату і нерівномірність змін в положенні його різних категорій в різних країнах і в різні періоди.
Тенденція до погіршення положення робочого класу є соціально-економічна закономірність капіталізму. Проте, якби капіталізму була властива лише ця тенденція, то робочий клас був би зведений до стану деградації. Всякій економічній тенденції протистоять контртенденції. Якщо опір робочого класу капіталістам, прагнучим підвищити свої прибутки за рахунок його життєвого рівня, слабшає, то посилюється дія чинників, що викликають погіршення положення пролетаріату. І навпаки, якщо робочий клас веде успішну боротьбу проти буржуазії, та дія властивих капіталізму чинників, що обумовлюють погіршення положення пролетаріату, слабшає, і тоді може настати підвищення його життєвого рівня, що, проте, не відміняє дії тенденції А. і о.у.п.п. Боротьба за поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати істотно обмежує дію чинників, ведучих до погіршення положення пролетаріату. У сучасний період величезний вплив на боротьбу робітників проти капіталістичній експлуатації надає сам факт існування Радянського Союзу і інших країн світової соціалістичної системи. Зростання їх успіхів стимулює боротьбу робочих капіталістичних країн за свої життєві інтереси і в той же час заставляє капіталістів з боязні загострення соціальних конфліктів йти на відомі поступки трудящим. Боротьба робітників за свої безпосередні інтереси, що тісно зв'язала з кінцевою метою робочого руху — знищенням капіталістичної експлуатації, — підвищує революційну свідомість мас. Ця боротьба кінець кінцем сприяє дозріванню передумов соціалістичної революції, яка відкриває трудящим дорогу до справжнього добробуту.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23; його ж, Заробітна плата, ціна і прибуток, там же, т. 16; Ленін В.І., Рецензія на книгу До. Каутського, Повне зібрання творів, 5 видавництво, т. 4; його ж Зубожіння в капіталістичному суспільстві, там же, т. 22; Арзуманян А. А., Питання марксистсько-ленінської теорії зубожіння пролетаріату, «Комуніст», 1956 № 10; Брегель Е.Я.,Накопленіє капіталу і зубожіння пролетаріату,М.,1961; Варга Е.С., Нариси по проблемах політичної економії капіталізму, М., 1964, с. 117—32; Володін В.С., Заробітна плата в умовах сучасного капіталізму, М., 1967; Драгильов м.с., Мохов Н.І., Кашутін П.А.,Современниє питання політичної економії капіталізму, М., 1967, гл.(глав) IV; Кац А.І., Положення пролетаріату США при імперіалізмі, М., 1962; Кузьмінов І.І., Зубожіння трудящих при капіталізмі, положення і боротьба робочого класу капіталістичних країн, М., 1959; Проблеми безробіття в період загальної кризи капіталізму, під редакцією Ст Ст Любімової, М., 1963; Реальна заробітна плата в період загальної кризи капіталізму, М., 1962; Проблеми сучасного капіталізму і робочий клас, Прага,1963,раздел 3; Перлів Ст, США. «Проблеми світу і соціалізму», 1968 № 3; Маркс і сучасність, М., 1968.
