Валютна монополія, виняткове право соціалістичної держави на здійснення операцій з валютними цінностями, а також на управління валютними фондами, що належать країні. Ст м. нерозривно пов'язана з монополією зовнішньої торгівлі. Дозволяє соціалістичній державі планомірно здійснювати міжнародні розрахунки, концентрувати валютні ресурси в державних кредитних установах, уповноважених на проведення валютних операцій раціонально використовувати валютні цінності для розвитку соціалістичної економіки, захищаючи її від кон'юнктурних коливань на валютних ринках, укріплювати грошову систему країни і координувати плани розвитку народного господарства соціалістичних країн.
В СРСР Ст м. фактично існує з часу націоналізації зовнішньої торгівлі (22 квітня 1918), хоча офіційно лише Декретом СНК(Рада Народних Комісарів) РРФСР від 6 жовтня 1921 Наркомфіну було доручено (а всім без виключення організаціям, установам і особам заборонялося) виробляти покупку золота, платини і іноземної валюти. У квітні 1922 монопольне право на покупку і продаж золота, срібла, платини і іноземної валюти було передано Держбанку СРСР. У жовтні 1922 дозволена біржова торгівля іноземною валютою і з лютого 1923 за Держбанком зберігалася лише монополія на покупку золотої і срібної монети. Проте фактично держава здійснювала повний контроль за валютними операціями. Постановою ЦВК(Центральний виконавський комітет) і СНК(Рада Народних Комісарів) СССР від 7 січня 1937 «Про операції з валютними цінностями і про платежі в іноземній валюті» Ст м. була закріплена законом. Держбанку СРСР було надано виняткове право здійснювати на території СРСР операції з іноземною валютою і валютними цінностями. За дорученням і під контролем Держбанку СРСР валютні операції виробляються також Банком для зовнішньої торгівлі СРСР. Право скупки золота, що добувається в СРСР, платини і металів платинової групи надано Міністерству фінансів СРСР. Ст м. в СРСР поширюється на операції з іноземною валютою і платіжними документами (векселями, чеками, акредитивами і ін.), виписаними в іноземній валюті; з дорогоцінними металами (золотом, сріблом, платиною і металами платинової групи) в монетах, злитках і сирому вигляді; з іноземними фондовими цінностями (акціями облігаціями і купонами до них). Ст м. в інших соціалістичних країнах здійснюється кредитними установами, уповноваженими державою (як правило, емісійними банками).
Літ.: Смирнов А. М., Міжнародні валютні і кредитні відносини СРСР, 2 видавництва, М., 1960; Фрей Л. І., Міжнародні розрахунки і фінансування зовнішньої торгівлі соціалістичних країн, 2 видавництва, М., 1965.
