Романови, боярський рід, з 1613 — царська, а з 1721 — імператорська династія в Росії, що правила по лютий 1917. Документально відомим предком Р. був Андрій Іванович Кобила, боярин московських князів середини 14 ст Предки Р. до початку 16 ст іменувалися Котячими (від прізвиська 5-го сина Андрія Івановича — Федора Кошки), потім Захарьінимі. Піднесення Захарьіних відноситься до 2-ої третини 16 ст і пов'язано з одруженням Івана IV на дочці Романа Юрійовича — Анастасії (померла в 1560). Родоначальником Р. був 3-й син Романа — Никіта Романовіч (помер в 1586) — боярин з 1562, активний учасник Лівонськой війни і багатьох дипломатичних переговорів; після смерті Івана IV очолював регентську раду (до кінця 1584). З його синів найбільш відомі Федір (див. Філарет ) і Іван (помер в 1640) — боярин з 1605, входив в склад уряди так званої «Семібоярщини»; після запанування Михайла Федоровича Р. — сина Філарета і племінника Івана, останній і його син Никіта (див. Романів Н. І.) користувалися при дворі дуже великим впливом. У 1598 із смертю пануючи Федора Івановича присіклася династія Рюріковічей . При підготовці виборів нового царя Федір Никітіч Р. називався як можливий кандидат на царський трон. При Борисі Годунове послідувала опала Р. (1600) і їх заслання (1601) в Белоозеро, Пелим, Яренськ і інші віддалені від Москви місця, а Федір був пострижений в ченці під ім'ям Філарета. Нове піднесення Р. почалося в правління Лжедмітрія I . У Тушинськом таборі Лжедмітрія II Філарет був наречений російським патріархом.
На Земському соборі 1613 Михайло Федорович Р., син Федора (Філарета) Р., був вибраний російським царем (правив в 1613—1645). Михайло був людиною невеликого розуму, нерішучою і до того ж хворобливою. Основну роль в управлінні країною грав його батько — патріарх Філарет (до своєї смерті в 1633). У правління Олексія Михайловича (1645—76) почалися перетворення в соціальній і політичній областях. Олексій сам брав участь в державному управлінні, був для свого часу освіченою людиною. Йому успадковував хворобливий і далекий від державних справ Федір Олексійович (правив в 1676—1682); потім царем став його брат Петро I Великий (1682—1725), в правління якого були проведені найбільші реформи в Росії, а успішна зовнішня політика зробила її однієї з сильних країн Європи. У 1721 Росія стало імперією, а Петро I — першим імператором Всеросійським. По указу Петра від 5 лютого 1722 про престолонаслідування (підтверджений в 1731 і в 1761) імператор призначав собі наступника з числа осіб імператорському прізвищу. Петро I не встиг призначити наступника і після його смерті на престол вступила його дружина Катерина I Олексіївна (1725—27). Син Петра I — царевич Олексій Петрович був страчений 26 червня 1718 за активну протидію реформам. Син Олексія Петровича — Петро II Олексійович займав трон з 1727 по 1730. З його смертю в 1730 династія Р. в прямому чоловічому поколінні присіклася. У 1730—40 правила внучка Олексія Михайловича, племінниця Петра I — Ганна Іванівна, а з 1741 — дочка Петра I Єлизавета Петрівна, із смертю якої в 1761 династія Р. присіклося і по жіночій лінії. Проте прізвище Р. носили представники Гольштейн-Готторпськой династії: Петро III (син герцога Гольштейнського Фрідріха Карла і Ганни, дочки Петра I), що правив в 1761—62, його дружина Катерина II, вроджена принцеса Анхальт-Цербстськая, що правила в 1762—96, їх син Павло I (1796—1801) і його нащадки. Катерина II, Павло I, Олександр I (1801—25), Микола I (1825—55) в умовах розвитку капіталістичних стосунків всіляко прагнули зберегти крепостнічеський буд з абсолютною монархією, жорстоко пригнічували революційно-визвольний рух. Олександр II (1855—81), син Миколи I, був вимушений в 1861 відмінити кріпацтво. Проте в руках дворянства практично зберігалися найважливіші пости в уряді, державному апараті і армії. Бажаючи і далі утримувати владу, Р., особливо Олександр III (1881—94) і Микола II (1894—1917), проводили реакційний курс у внутрішній і зовнішній політиці. Серед багаточисельних великих князів з будинку Р., що займали вищі пости в армії і в державному апараті, особливою реакційністю відрізнялися: Микола Миколайович (Старший) (1831—91), Михайло Миколайович (1832—1909), Сергій Олександрович (1857—1905) і Микола Миколайович (Молодший) (1856—1929).
В ході лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 династія Р. була повалена [Микола II підписав зречення від престолу 2(15) березня 1917]. У липні 1918 в Катеринбургу, у зв'язку з наступом білогвардійців, по постанові Уральської обласної ради Микола II і його сім'я були розстріляні. Після Жовтневої революції 1917 багато Р. виявилися в еміграції. Деякі з них вважали себе претендентами на російський трон [зокрема, Микола Миколайович (Молодший) і Кирило Володимирович].
Літ. : Селіфонтов Н. Н., Сб. матеріалів по історії предків царя Михайла Федоровича Романова, ч. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1898—1901; Літописний і лицьовий ізборник будинку Романових, ч. 1—2, М. 1913; Веселовський С. Би., Дослідження по історії опричнини, М., 1963; Ерошкин Н. П., Останні Романови і їх долі, «Викладання історії в школі», 1967 № 2.
