Рюріковічи, князі — нащадки київського великого князя Ігоря, що вважався, по літописній звістці, сином Рюріка (див. Рюрік — Синеус — Трувор ) . Р. стояли на чолі Староруської держави (тому в історичній літературі його називали інколи «Імперією Рюріковічей») і крупних і дрібних князівств періоду феодальної раздробленносги. У 12—13 вв.(століття) деякі Р. називалися також по іменах родоначальників відгалужень роду Р. — Мономаховічи (Мономашичи), Ольговічи і ін. Московські великі князі і царі були нащадками владіміро-суздальських Мономаховічей. Останній цар Р. — Федір Іванович — помер в 1598. З утворенням Російської централізованої держави багато Р., втративши питомі володіння, склали вищий шар московських людей служивих («княжата»). У 17 ст частина Р. поступово злилася з представниками верхівки нетитулованого дворянства і разом з ними займала пануюче положення серед придворної знаті 17—19 вв.(століття) (наприклад, нащадки чернігівських князей-Р.: Барятінськие, Волконськие, Горчакови, Долгорукови, Оболенськие, Одоєвськие, Репніни, Щербатови і ін.). Інша частина Р., збіднівши, змішалася з середнім і навіть дрібним дворянством, і деякі з них при цьому втратили княжий титул.
Літ.: Власьев Р. А., Потомство Рюріка. Матеріали для складання родословій, т. 1, ч. 1—3, СП(Збори постанов) Би, 1906—07; Baumgarten N., Généalogie et mariages occidentaux des Rurikides russes du X-e au Xlll-e siècle, Roma, 1928; його ж, Généalogies des branches régnantes de Rurikides du Xlll-e au Xvi-e siècle, Roma, 1934.
