Романс (ісп. romance, від позднелат. romanice, буквально — по-романськи, тобто по-іспанськи), камерний музично-поетичний твір для голосу з інструментальним супроводом. Термін «Р.» виник в Іспанії ще в середньовіччі і спочатку позначав світську пісню на іспанській («романському», а не на латинському, прийнятому в церковних співах) мові, незабаром увійшов до ужитку і в інших країнах. У деяких країнах Р. і пісня позначаються одним словом: німецьким Lied, англіським Song. У Росії вокальний твір з текстом французькою мовою (хоча і написане російським композитором) спочатку називався Р., з текстом російською мовою — російською піснею.
У Р. мелодія тісніша, ніж в пісні, пов'язана з віршем, відображає не лише загальний його характер і поетичну структуру, але і окремі образи, ритмічною і інтонаційній частковості. Інструментальний супровід в Р. має важливе значення, частенько будучи рівноправним з вокальною партією елементом єдиного цілого. Жанрові різновиди Р. — балада, елегія, баркарола, романс в танцювальних ритмах і ін. Романсовий вірш позбавлений твердих жанрових ознак: звичайний невеликий ліричний твір, строфічний, римований, з віршами середньої довжини, із співучим типом інтонації (див. Мелодика вірша ) .
Розквіт Р. як синтетичного музично-поетичного жанру почався в 2-ій половині 18 ст в Німеччині, Франції і Росії. Великий вплив на його розвиток надав творчість найбільших поетів: І. Ст Гете, Р. Гейнеа, А. С. Пушкіна,
М. Ю. Лермонтова, А. А. Фета і ін. У 19 ст складаються яскраві національні школи Р.: німецька і австрійська (Ф. Шуберт, Р. Шуман, І. Брамс, Х. Вольф), французька
(Р. Берліоз, Ш. Гуно, Же. Бізе, Же. Массне), російська (М. І. Глінка,
А. С. Даргомижський, М. А. Балакирев, Ц. А. Кюї, М. П. Мусоргський, А. П. Бородін, Н. А. Римських корсаків, П. І. Чайковський, С. Ст Рахманінов, С. І. Танєєв). Поряд з камерно-вокальною класикою розвивався побутовому Р., розрахований на співців-любителів, в російській музиці — і циганський романс .
Російські композитори 19 ст приділяли особливу увагу проблемі декламационності (Даргомижський, Мусоргський). В Чайковського і Рахманінова Р. незрідка наближається до арії з широким розвитком, що симфонізує. Прагнучи поглибити виразні можливості Р., композитори частенько об'єднують їх у вокальний цикл. Один з таких ранніх циклів належить Л. Бетховену («До далекої коханої», 1816). Перші зрілі зразки вокального циклу створені Шубертом («Прекрасна мельнічиха» і «Зимова дорога»), надалі до цієї форми зверталися Шуман, Брамс, Р. Малер, Вольф і багато інших композиторів, у тому числі росіяни: Глінка, Мусоргський, Римських Корсаків. У 2-ій половині 19 — початку 20 вв.(століття) у області Р. висуваються представники чеською, польською, фінською, норвезькою національних шкіл.
У 20 ст композитори, відмовляючись від типових жанрів, шукають в жанрі Р. головним чином нових доріг синтезу музики і слова; частенько вони називають свої твори не Р., а «віршами для голосу з супроводом» (Вольф, До. Дебюссі, Танєєв, пізній Рахманінов, С. С. Прокофьев і ін.).
Радянський Р. характеризується творчим розвитком класичних камерно-вокальних жанрів (А. Н. Александров, Н. Я. Мяськовський, Ю. А. Шапорін, Ю. Ст Кочуров) і оновленням їх через посилення пісенного (Р. Ст Свірідов) або декламаційного, характеристичного (С. С. Прокофьев, Д. Д. Шостакович) почав. Розширюється круг виразних засобів Р., з'являються цикли для декількох виконавців-співців або для голосу і ансамблю інструментів.
Р. часто називають інструментальні п'єси співучого, співучого характеру — для скрипки, віолончелі і інших інструментів, а також ліричні вірші, що не мають музичного супроводу, але побудовані по тій же системі інтонаційних прийомів, що і характерні романсові тексти (романсами названі: «Бажання» Ст П. Жуковського, збірка «Романси без слів» П. Верлена, «Надвечір, осінню непогідної» А. С. Пушкіна).
Літ. : Кюї Ц. А., Російський романс, СП(Збори постанов) Би, 1896; Льовашова О. Е., Романс і пісня. А. Д. Жілін, Д. Н. Кашкин, в кн.: Нариси по історії російської музики. 1790—1825, Л., 1956; Васина-Гроссман Ст А., Російський класичний романс XIX століття, М., 1956; її ж, Романтична пісня XIX століття, М., 1966; її ж, Майстри радянського романсу, М., 1968; Moser Н. J., Das deutsche Lied seit Mozart, Bd 1—2, B.—Z., [1937]; Gougelot Н., La romance françaisesous la Révolution et l''empire, Melun, 1943; Noske F., La mélodie française de Berlioz а Dupare, P. — Amst., 1954.
