Розподіл, одна з фаз (стадій) суспільного відтворення, сполучна ланка між виробництвом і вжитком . В процесі Р. виявляється доля (пропорція) виробників в реалізації і використанні сукупного суспільного продукту і національного доходу . Цьому передує Р. засобів виробництва по галузях народного господарства і підприємствах, а також Р. членів суспільства по різних пологах виробництва. Ведучу, що визначає роль в єдності складових елементів процесу відтворення грає виробництво.
К. Маркс відзначав, що «... в процесі виробництва члени суспільства пристосовують (створюють, перетворять) продукти природи до людських потреб; розподіл встановлює пропорцію, в якій кожен індивідуум бере участь у виробленому... Розподіл визначає відношення (кількість), в якому продукти дістаються індивідуумам» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 12, с. 714, 715).
Кожен спосіб виробництва обумовлює і свої власні форми Р. «Структура розподілу, — писав До. Маркс, — повністю визначається структурою виробництва. Розподіл само є продукт виробництва — не лише за змістом, бо розподілятися можуть лише результати виробництва, але і формою, бо певний спосіб участі у виробництві визначає особливу форму розподіли, форму, в якій беруть участь в розподілі» (там же, с. 721).
Будучи обумовлено характером виробництва, Р. у свою чергу надає активну дію на нього. Воно може, наприклад, сприяти зростанню виробництва або гальмувати його, забезпечувати переважний розвиток одних галузей і стримувати розвиток інших, змінювати співвідношення між продуктивним і особистим вжитком шляхом збільшення долі продуктів, що йдуть у продуктивний вжиток, і зменшення долі продуктів, що йдуть в особистий вжиток, і навпаки.
При капіталізмі Р. носить антагоністичний характер. Значна доля всього створюваного сукупного суспільного продукту і вироблюваного національного доходу в капіталістичних країнах дістається фінансовій олігархії, представники якої володіють гігантськими монополістичними об'єднаннями (див. Монополії капіталістичні ). Наприклад, в національному доході США з врахуванням його перерозподілу на долю капіталістів доводиться понад 50%.
Частина створеного в капіталістичному суспільстві сукупного суспільного продукту виділяється панівним класом на оплату найманої праці робітників. Р. предметів вжитку серед експлуатованих відповідно до соціальної природи капіталізму визначає долю кожного робітника в сукупному фонді заробітної плати залежно від вартості робочої сили . Використовуючи безробіття, капіталісти всіляко прагнуть понизити заробітну плату робітників нижче за вартість робочої сили (див. в ст. Прожитковий мінімум ).
Зворотна дія Р. на виробництво при капіталізмі в першу чергу полягає в тому, що індивідуальні капітали відповідно до своєї величиною володіють неоднаковою можливістю до подальшого розширення за рахунок прибутку. Крупний капітал стає ще більшим і сильнішим, дрібний же і середній капітали частенько не витримують конкурентної боротьби з ним, стають його видобутком (див. Конкуренція ). Р. предметів вжитку серед робітників не дозволяє їм звільнитися від гніту капіталу; позбавлені засобів виробництва, вони знов вимушені продавати свою робочу силу капіталістам. В умовах державно-монополістичного капіталізму монополії підсилюють експлуатацію не лише своїх робітників, але і інших шарів трудящих, у тому числі народів залежних країн (див. в статтях Колоніальна система імперіалізму і Неоколоніалізм ).
При соціалізмі в умовах панування суспільної власності засобу виробництва розподіляються по галузях народного господарства і підприємствах відповідно до потреб розширеного соціалістичного відтворення, в цілях забезпечення неухильного підвищення матеріального і культурного рівня і всестороннього розвитку всього суспільства і кожного його члена. Р. засобів виробництва здійснюється по планах матеріально-технічного постачання (див. Матеріально-технічне постачання ).
Соціалістичне виробництво характеризується також принципово відмінним від капіталізму Р. трудових ресурсів. Підготовка фахівців і їх Р. по сферах виробництва носять планомірний характер. Це не заперечує того, що при соціалізмі враховується бажання самих членів суспільства працювати у вибраної області діяльності на тих або інших підприємствах. В процесі Р. трудових ресурсів по галузях народного господарства і районах країни широко використовуються заходи економічного стимулювання (диференціація оплати праці).
Суспільна власність на засоби виробництва обумовлює Р. суспільного продукту і національного доходу на користь самих трудящих. Принципово новий в порівнянні з капіталізмом соціально-економічний вміст соціалістичного виробництва визначає і принципово нові пропорції, форми Р. На першій фазі комуністичного способу виробництва Р. предметів вжитку і послуг здійснюється по кількості і якості праці кожного працівника. Це обумовлено тим, що праця при соціалізмі ще не стала повною мірою першою життєвою потребою людини, звичкою працювати без розрахунку на винагороду. Праця при соціалізмі потребує матеріального стимулювання. Крім того, рівень продуктивності суспільної праці і обсяг виробництва поки що не в змозі забезпечити достаток матеріальних благ і послуг. Необхідний контроль з боку суспільства над мірою праці і мірою вжитку кожного члена суспільства. Цей контроль і стимулювання праці здійснюються за допомогою розподілу по праці закону .
Специфічні особливості Р. при соціалізмі полягають, як підкреслював До. Маркс, в тому, що «в суспільстві, заснованому на початках колективізму, на загальному володінні засобами виробництва... кожен окремий виробник отримує назад від суспільства за всіма вирахуваннями рівно стільки, скільки сам дає йому» (там же, т. 19, с. 18). В. І. Ленін як один з найважливіших принципів Р. при соціалізмі вважав принцип «за рівну кількість праці рівна кількість продукту» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 94). Окрім отримуваної членами соціалістичного суспільства по праці заробітної плати, частина коштів виплачується їм у вигляді премій, які своїм джерелом мають фонд матеріального заохочення працівників підприємств. Цей фонд утворюється за рахунок тієї, що реалізовується підприємствами прибули. Його величина, отже, і величина премій залежать від результатів роботи колективу підприємства в цілому.
Р. по праці стимулює виконання і перевиконання планів виробництва> (див. Планерування народного господарства ), прагнення трудящих працювати краще, підвищувати продуктивність праці, покращувати якість продукції, а також підвищувати свою кваліфікацію, бо більш кваліфікована праця оплачується по підвищених ставках. Частина життєвих коштів при соціалізмі розподіляється через суспільні фонди вжитку . Ця форма Р. в умовах соціалізму служить доповненням до розподілу по праці і у визначеній частині вже не пов'язана з долею праці кожного в суспільному виробництві. Ця форма Р. з розвитком соціалістичного виробництва набуває всього зростаючого значення. Вона сприяє досягненню повнішої соціальної рівності людей.
На вищій фазі комуністичної формації — при повному комунізмі — Р. предметів вжитку і послуг здійснюватиметься за принципом: «Кожен за здібностями, кожному але потребам» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., 2 видавництва, т. 19, с. 20). «Розподіл продуктів, — підкреслювало Ст І. Ленін, — не вимагатиме тоді нормування з боку суспільства кількості отримуваних продуктів; кожен вільно братиме “по потребі”» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 96—97). Це стане можливим на вищому етапі розвитку продуктивних сил, що забезпечує достаток матеріальних благ і послуг.
Літ.: З рукописного спадки До. Маркса, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 12, с. 714—24; Маркс До., Критика Готської програми, там же, т. 19, с. 18—21; Ленін Ст І., Держава і революція, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 94—97.
