Спинний мозок (medulla spinalis), відділ центральної нервової системи хребетних тварин і людини, розташований в хребетному каналі; більше інших відділів центральної нервової системи зберіг межі примітивної мозкової трубки хордових. С. м. має форму циліндрового тяжа з внутрішньою порожниною (спинномозковим каналом); він покритий трьома мозковими оболонками : м'якою, або судинною (внутрішньою), павутиновою (середньою) і твердою (зовнішньою), і стримується в постійному положенні за допомогою в'язок, що йдуть від оболонок до внутрішньої стінки кісткового каналу ( мал. 1 ). Простір між м'якою і павутиновою оболонками (підпавутинове) і власне мозком, як і спинномозковий канал, заповнені спинномозковою рідиною . Передній (верхній) кінець С. м. переходить в довгастий мозок, задній (ніжній), — в т.з. кінцеву нитку.
С. м. умовно ділять на сегменти по кількості хребців. У людини 31—33 сегменти: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1—3 копчикових. Від кожного сегменту відходить група нервових волокон — корінцеві нитки, які з'єднуючись, утворюють спинномозкові корінці. Кожна пара корінців відповідає одному з хребців і виходить з хребетного каналу через отвір між ними (див. Спинномозкові нерви ). У дорослих тварин і людини С. м. коротший за хребетний канал, тому корінці нижніх сегментів у вигляді пучка опущені вниз і виходять з хребетного каналу через міжхребцеві отвори. Задні (дорзальниє) спинномозкові корінці несуть в собі чутливі (аферентні, або доцентрові) нервові волокна, по яких в С. м. передаються імпульси від рецепторів шкіри, м'язів, сухожиль, суглобів, внутрішніх органів. Передні (вентральні) корінці містять рухові (еферентні, або відцентрові) нервові волокна, по яких імпульси з рухових або симпатичних кліток С. м. передаються на периферію (до скелетних м'язів, гладких м'язів судин і внутрішніх органів). Задні і передні корінці перед входом в міжхребцевий отвір з'єднуються, утворюючи при виході з хребта змішані нервові стволи ( мал. 2 ).
С. м. складається з двох симетричних половин, сполучених вузькою перемичкою; нервові клітини і їх короткі відростки (дендрит ) утворюють довкола спинномозкового каналу сіру речовину (на поперечному зрізі має вигляд метелики з розпрямленими крилами). Нервові волокна, що становлять висхідні і низхідні дороги С. м., утворюють по краях сірої речовини білу речовину. Виростамі сірої речовини (передніми, задніми і бічними рогами) біла речовина розділена на три частини — передні, задні і бічні канатики, кордонами між якими служать місця виходу передніх і задніх спинномозкових корінців.
Нервові клітини, або нейрони, сірої речовини зібрані, як правило, в групи (ядра) і розташовані нерівномірно, так що кожна ділянка сірої речовини характеризується певним типом нервових клітин. Найбільш важливі ядра переднього рогу, в яких розташовані рухові нейрони (мотонейрони); їх довгі відростки (аксони ) виходять через передній корінець і іннервують скелетну мускулатуру. У проміжній частині сірої речовини знаходиться ядро, клітки якого мають короткі аксони створюючі синаптічеськие з'єднання (див. Синапси ) з ін. нейронами С. м. Ядро містить вставні клітки (інтернейрони), що з'єднуються в ланцюзі різної складності. У зовнішній частині зони на рівні між грудними і верхніми поперековими сегментами є ядро з прегангліонарними клітками симпатичної нервової системи . Аксони цих кліток виходять з С. м. через передні корінці і прямують до периферичних нервових вузлів, де утворюють синаптічеськие з'єднання з постгангліонарними нейронами, що іннервують м'язи і секреторний апарат внутрішніх органів. Верхівку заднього рогу займає скупчення нервових клітин (т.з. желатінозная субстанція), відростки яких, переплітаючись, утворюють сітчасту струк туру — нейропіль . Вхідні в С. м. через задніх корінці чутливі волокна проходять через желатінозную субстанцію і утворюють синаптічеськие з'єднання в основному з нейронами проміжного ядра, лише небагато з них контактують прямо з мотонейронами.
Нервові волокна, проходящие в канатиках білої речовини, служать провідними дорогами для передачі сигналів в головний мозок і назад ( мал. 3 ). Висхідні (чутливі) волокна є відростками кліток спінальних гангліїв (пучки Голля і Бурдаха в задніх канатиках) або кліток проміжної зони сірої речовини С. м. (пучки спинних мозочків Говерса і Флексига, спінно-таламічеський пучок в бічних канатиках). Низхідні (рухові) волокна, що походять від кліток різних ядер головного мозку (червоні і вестибулярні ядра, ретикулярна формація ) і рухові сигнали, що несуть, до кліток С. м., також об'єднуються в різні пучки (красноядерно-спінальний, вестібуло-спінальний, ретікуло-спінальний). Особлива низхідна дорога бере почало від пірамідних нейронів рухової області кори великих півкуль (див. Пірамідна система ). Волокна низхідних доріг встановлюють синаптічеськие зв'язки з різними вставними і руховими нейронами С. м.
Діяльність С. м. носить рефлекторний характер. Рефлекси виникають під дією аферентних сигналів, в С, що поступають. м. від рецепторів,являющихся початком рефлекторної дуги ( мал. 4 ), а також під впливом сигналів, що йдуть спочатку в головний мозок, а потім в С, що спускаються. м. по низхідних дорогах. При перерізанні С. м., коли порушені його зв'язки з головним мозком, зберігаються (хоча і в ослабленому вигляді у зв'язку з розвитком спінального шоку) власні рефлекси м'язів, захисні рефлекси, рефлекси згинання і розгинання кінцівок, звуження судин і деякі ін. рефлекси внутрішніх органів (див. Спинномозкові рефлекси ). Найбільш складні рефлекторні реакції С. м. управляються різними центрами головного мозку. С. м. служить при цьому не лише ланкою в передачі сигналів, що поступають з головного мозку, до виконавських органів: ці сигнали переробляються вставними нейронами С. м. і поєднуються з сигналами, що поступають в цей же час в С. м. від периферичних рецепторів. Основну роль в інтеграційній функції С. м. грають збуджуючі і гальмівні синаптічеськие процеси, що розвиваються в нервових клітинах під дією що приходять до них по різних нервових дорогах імпульсів. Суммация збуджуючих синаптічеських процесів є основою взаємного підкріплення функціонально-однонаправлених рефлекторних реакцій; при збігу функціонально-протилежних рефлексів (наприклад, згинального і розгинального) вони взаємно гальмуються.
Травма або патологічний процес в С. м. приводять до випадання відповідних рухових або вегетативних функцій (паралічам ) і порушенню тих форм чутливості, дороги яких проходят через С. м. (механічна, температурна і больова шкірна чутливість, чутливість рухового апарату і деяких внутрішніх органів). Залежно від характеру пошкодження, порушення функцій С. м. можуть бути загальними або виборчими. У зв'язку з роздільним ходом різних висхідних доріг руйнування правої або лівої половин С. м. приводить до порушення на відповідній стороні тіла механічної чутливості при збереженні температурною і больовою (синдром Броун-Секара). Руйнування низхідних доріг С. м. може приводити поряд з припиненням довільних рухів до збереження і навіть посилення рефлекторних скорочень у відповідь на периферичні роздратування (спастичні паралічі).
Літ.: Бехтерев Ст М.. Провідні дороги спинного і головного мозку, 2 видавництва, ч. 1 СП(Збори постанов) Би, 1896; Віллігер Е., Головний і спинний мозок, пер.(переведення) з йому.(німецький), М. — Л., 1930; Берітов І.О., Загальна фізіологія м'язової і нервової систем, 2 видавництва, т. 2, М. — Л., 1948: Костюк П. Р., Структура і функція низхідних систем спинного мозку, Л., 1973; Гранує P., Основи регуляції русі, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1973; The interneuron, ed. М. A. Brazier, Berk. — Los Ang., 1969, р. 177
Патологія С. м. У людини розрізняють пороки розвитку, захворювання і травми С. м. До пороків розвитку С. м. відносять наприклад його відсутність (амієлія) або недорозвинення по дліннику (ателомієлія). 3абольованія С. м. можуть бути викликані багатьма причинами. Так спадкові бочезні нервовий системи (напр родинна атаксія Фрідрейха) незрідка супроводяться ознаками поразки С. м. Ряд нейроінфекцій протікає з поразкою речовини С. м. його оболонок і корінців (див., наприклад, Менінгіт, Мієліт, Поліомієліт, Радикуліт ). Синдроми поразки С. м. характерні для деяких хронічних прогресуючих захворювань нервової системи (сирингомієлія, аміотрофічний бічний склероз, розсіяний склероз і ін.) сифілісу (спинна сухотка ). Пухлини С. м. можуть бути первинними (екстрамедуллярнимі — що розвиваються головним чином з мозкових оболонок і корінців; інтрамедуллярнимі — що розвиваються в речовині мозку переважно з кліток глії ) і метастатічеськиімі (див. Метастаз ). Унаслідок поширення інфекції з потоком крові або контактним дорогою (як ускладнення при пошкодженні хребта) виникає абсцес С. м., який може розташовуватися над твердою мозковою оболонкою (епідуральний) або під нею (субдуральний). Туберкульозний спондиліт в 10—15 % випадків супроводиться спинно-мозковими розладами. Інколи вони спостерігаються також при грижі міжхребцевого диска, дегенеративних процесах в хребті (остеохондроз, спонділез ). Розлади спінального кровообігу, обумовлені патологією грудної і черевної аорти і артерії, безпосередньо живлячі С. м., змінами хребта і ін. причинами, можуть привести до інфаркту С.м. Травматічеськие поразки С. м. струс, забив, здавлення, крововилив в оболонки і речовина — зустрічаються як ізольовано, так і у поєднанні з переломами хребта. При закритих переломах, вивихах, колено-різаних і вогнепальних пораненнях хребта незрідка спостерігаються пошкодження оболонок, білої і сірої речовини аж до повної анатомічексого перерви С. м. Для лікування поразок С. м. застосовують консервативні і хирургичесчкие методи залежно від причини і характеру захворювання.
Літ.: Давіденков С. Н., Спадкові хвороби нервової системи, 2 видавництва, М., 1932; Раздольський І. Я., Пухлини спинного мозку і хребта, Л., 1958; Цукер М.Б., Клінічна невропатологія дитячого віку, М., 1972; Богородінський Д. До., Ськоромец А. А., Інфаркти спинного мозку, Л., 1973; Угрюмов Ст М., Бабіченко Е. І., Закриті пошкодження хребта і спинного мозку, Л., 1973.
