Симпатична нервова система (від греч.(грецький) sympathes — чутливий, сприйнятливий до впливу), частина вегетативної нервової системи хребетних тварин і людини, що складається з симпатичних центрів, правого і лівого пограничних симпатичних стволів, розташованих уздовж хребта, гангліїв (вузлів) і нервових гілок, що сполучають ганглії між собою, із спинним мозком і з еффекторамі . Пограничний симпатичний ствол — ланцюг гангліїв, сполучених міжвузловими комісурами; лежить (справа або зліва) на тілах хребців; кожен ганглій сполучений також з одним з спинномозкових нервів . Волокна С. н. с. іннервують всі без виключення органи і тканини тіла. Центри С. н. с. знаходяться в грудних і поперекових сегментах спинного мозку. Симпатичні ядра, створюючі бічні роги сірого речовини спинного мозку, є лише в 15—16 сегментах (від останнього шийного або 1-го грудного до 3-го поперекового сегменту). Ці ядра розглядаються як робочий апарат, підлеглий надсегментарним утворенням, які локалізуються в довгастому мозку і гіпоталамусі, що контролюється корою головного мозку. Особливе місце у фізіології С. н. с. і координації керованих нею процесів займає мозочок . С. н. с. — еферентна система, провідна імпульси до різних внутрішніх органів. Більшість авторів заперечує існування власних аферентних волокон в С. н. с. Проте у ряді робіт приводяться докази їх існування. У черевній порожнині волокна С. н. с. проходят у складі великого, малого і поперекових чреватих нервів. Аферентні нерви провідні імпульси від внутрішніх органів, мають представництво в корі великих півкуль і підкіркових гангліях. Симпатичні нервові імпульси з центральної нервової системи до виконавських органів слідують по двохнейронній дорозі. Перший нейрон розташований в бічних рогах спинного мозку. Аксони (відростки) першого нейрона (прегангліонарні волокна) виходять із спинного мозку через вентральні корінці відповідних сегментів і вступають в змішані спинномозкові нерви, з яких у складі білих сполучних гілок досягають відповідного вузла пограничного симпатичного ствола, де частина волокон закінчується синапсами на еффекторних нейронах; при цьому кожне прегангліонарне волокно контактує з великим числом нервових клітин (до 30). Інша частина прегангліонарних волокон проходить через вузли пограничного симпатичного ствола, не закінчуючись на його клітках, і разом з іншими волокнами утворює ряд нервів: великий і малий чреваті, поперекові чреваті, вступаючі в передхребетні симпатичні вузли. Деякі прегангліонарні волокна проходят без перерви і через ці вузли, доходячи до робочого органу, в нервових вузлах стінок якого вони роблять перерву. Другий еффекторний нейрон знаходиться в периферичних симпатичних вузлах, його відростки (постгангліонарні волокна) вступають в іннервіруємий орган. Другий нейрон розташовується в околопозвонкових (паравертебральних) гангліях або в передхребцевих (превертебральних) гангліях (вузли сонячного сплетення, нижній брижєєчний вузол та інші, розташовані на великій відстані від центральної нервової системи, поблизу внутрішніх органів). У спинномозковий нерв постгангліонарні волокна вступають через сірі сполучні гілки, в його складі вони досягають іннервіруємого органу. Отже, перерва кожної еферентної симпатичної дороги в дузі, що замикається в спинному мозку, буває лише один раз: або у вузлі пограничного симпатичного ствола, або у вузлах, віддалених від хребта. Поряд з симпатичною дугою, що замикається в спинному мозку, є і короткі симпатичні рефлекторні дуги, що замикаються в периферичних симпатичних гангліях (сонячного сплетення, каудальном брижєєчном).
Швидкість проведення збудження в симпатичних пре- і особливо постгангліонарних волокнах у багато разів менше, ніж в соматичних, тобто тілесних, і складає близько 1—3 м/сек . Для виклику ефектів в симпатичних волокнах потрібна значно велика сила роздратування. Виникле в С. н. с. збудження, як правило, залучає велике число нейронів, тому ефекти роздратування не бувають локалізовані в якомусь певному органі, а охоплюють широкі області. Реакціям, наступним у відповідь на роздратування симпатичних волокон, властивий порівняно повільний і тривалий характер а також повільне, тривале загасання протікаючих процесів. Ряд речовин (гангліоблокатори, препарати спориньі) пригнічує ефекти збудження С. н. с. Деякі хімічні препарати надають на органи і тканини таку ж дію, як і роздратування симпатичних нервів. Це обумовлено тим, що при роздратуванні симпатичних нервів речовини подібної дії виділяються кінцевими утвореннями постгангліонарних симпатичних волокон (див. Медіатори ). У закінченнях всіх прегангліонарних волокон, а також постгангліонарних, іннервуючих потові залози, утворюється медіатор ацетілхолін, в закінченнях постгангліонарних волокон (за винятком тих, що іннервують потові залози) — норадреналін . Вплив симпатичною і парасимпатичної нервової системи на діяльність органу часто протилежно. При роздратуванні симпатичних волокон, що іннервують різні органи, виникають типові ефекти: прискорення і посилення сердечних скорочень, розширення зіниці і нерізка сльозотеча, скорочення гладких м'язових волокон (піломоторов), що піднімають волосся, секреція потових залоз, мізерна секреція густої слини і шлункового соку, гальмування скорочень і ослабіння тонусу гладкої мускулатури шлунку і кишечника (виключаючи область ілеоцекального сфінктера), розслаблення мускулатури сечового міхура і гальмування скорочень замикального сфінктера, розширення коронарних судин серця, звуження дрібних артерій черевних органів і шкірних покривів, дрібних артерій легенів і мозку, зміна збудливості рецепторів, а також різних відділів центральної нервової системи, збільшення сили скорочень стомленого скелетного м'яза, підвищення її збудливості і зміна механічних властивостей.
Нейрони С. н. с., що впливають на виконавські органи, знаходяться в стані постійного тонічного збудження в результаті взаємодії безумовних і умовних рефлексів, здійснюваних вищими відділами центральної нервової системи. Тонічні імпульси С. н. с. надзвичайно важливі для підтримки постійності внутрішнього середовища організму (гомеостазу ). Через симпатичні волокна і центри забезпечується рефлекторний взаємозв'язок між всіма внутрішніми органами. Рефлекси, що залучають до дії С. н. с., можуть виникати при роздратуванні як вісцелярних, так і соматичних нервів. Так, при вісцеро-вісцелярніх рефлексах збудження виникає і закінчується у внутрішніх органах (роздратування очеревини викликає уповільнення сердечної діяльності). При висцеромоторних рефлексах збудження з внутрішніх органів переходить на скелетну мускулатуру (роздратування очеревини підвищує тонус м'язів живота). Тварини з повністю видаленими пограничними симпатичними стволами і гангліями (десимпатізірованниє) зовні мало відрізняються від нормальних, проте при тих або інших навантаженнях (м'язова робота, охолоджування і ін.) вони менш витривалі. Це свідчить про те, що С. н. с., надаючи на функціональний стан тканин регулюючу дію, пристосовує (адаптує) їх до виконання функцій у даних умовах (див. Адаптаційно-трофічна функція ). С. н. с. стимулює в основному процеси, пов'язані з виділенням енергії в організмі, з активною діяльністю. Фізіологічні прояви емоцій пов'язані переважно із збудженням С. н. с.
Літ.: Орбелі Л. А., Лекції з фізіології нервової системи, М. — Л., 1938; Чернігівське Ст Н., Інтероцептори, М., 1960; Булигин І. А., Замикательная і рецепторна функції вегетативних гангліїв, Мінськ, 1964; Баклаваджян О. Р., Вегетативна регуляція електричної активності мозку, Л., 1967; Ноздрачев А. Д., Кортикостероїди і симпатична нервова система, Л., 1969; Скік Ст І., Фізіологія вегетативних гангліїв, Л., 1970; див.(дивися) також літ.(літературний) при ст. Вегетативна нервова система .
