Гомеостаз
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Гомеостаз

Гомеостаз, гомеостазис (від гомео... і греч.(грецький) stásis — стан, нерухомість), у фізіології, відносна динамічна постійність складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини, тварин і рослин. Термін «Г.» запропонований американським фізіологом У. Кенноном в 1929. Проте уявлення про постійність внутрішньої середовища було сформульовано ще в 1878 французьким ученим До. Бернаром. Р. — результат складних координаційних і регуляторних взаємин, здійснюваних як в цілісному організмі, так і на органному, клітинному і молекулярному рівнях. Завдяки пристосовним (адаптаційним) механізмам фізичні і хімічні параметри, що визначають життєдіяльність організму, міняються в порівняно вузьких межах, не дивлячись на значні зміни зовнішніх умов. В високоорганізованих тварин Р. відрізняється найбільшою досконалістю. У людини, ссавців, птиць Р. включає підтримку постійності концентрації водневих іонів (ph) і складу крові, осмотичного тиску ( ізоосмія ), температури тіла ( ізотермія ), кров'яного тиску і багатьох інших функцій. Р. забезпечується нейро-гуморальними, гормональними бар'єрними і видільними механізмами. Так, наприклад, вирівнювання артеріального тиску здійснюється регуляторними механізмами, вступаючими в дію з принципу ланцюгових реакцій із зворотними зв'язками (зміна тиску крові сприймається барорецепторами судин, сигнал про нього передається в судинні центри, зміна стану яких веде до зміни тонусу судин і сердечної діяльності; одночасно дратуються і хеморецептори судин, що включають систему нейро-гуморальній регуляції, і кров'яний тиск повертається до норми). Приклад Р. в рослин — збереження постійності оводненності листя шляхом відкриття і закривання устьіц.

  Поняття Р. застосовне також до співтовариств організмів, наприклад Р. називається збереження постійності видового складу і числа особин в біоценозах .

  Генетичний Р. — здатність популяції підтримувати динамічну рівновагу генетичного складу, що забезпечує її максимальну життєздатність.

  Термін «Г.» застосовують і в кібернетиці по відношенню до будь-якого саморегульованого механізму (див. Гомеостат ).

  Літ.: Гелльгорн Е., Регуляторні функції автономної нервової системи, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1948; Кассиль Р. Н., Гемато-енцефалічеський бар'єр, М., 1963; Вінчестер А., Основи сучасної біології, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1967; Адольф Е., Розвиток фізіологічних регуляцій, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1971; Cannon W. Ст, The wisdom of the body, N. Y., 1932; Lerner I. М., Genetic homeostasis, N. Y., 1954.

  Р. Н. Кассиль, Е. До. Гинтер.