Рефлекторна дуга, сукупність нервових утворень, що беруть участь в здійсненні рефлексу . Вперше термін «Р. д.», або «нервова дуга», введений в 1850 англійською лікаркою і фізіологом М. Холлом при описі анатомічних складових частин рефлексу. У Р. д. входять: 1) нервові закінчення, що сприймають роздратування, — рецептори ; 2) аферентні (доцентрові) нервові волокна — відростки рецепторних нейронів, що здійснюють передачу імпульсів від чутливих нервових закінчень в центральну нервову систему; 3) нервовий центр, тобто нейрони, що сприймають збудження і передавальні його еффекторним нейронам через відповідних синапси ; 4) еферентні (відцентрові) нервові волокна провідні збудження від центральної нервової системи на периферію; 5) виконавський орган, діяльність якого змінюється в результаті рефлексу. Проста двохнейронна, або моносинаптічеськая, Р. д. утворена рецепторним і еффекторним нейронами, між якими розташований синапс. Багатонейронна, або полісинаптічеськая, Р. д. включає нейрони: рецепторний, декілька вставних і еффекторний з синапсами між ними. Р. д. не відображає повністю структуру рефлексу, оскільки доведено існування зворотної афферентациі (див. Зворотний зв'язок ) , тобто збуджень, що інформують нервовий центр про стан виконавського органу.
