Реформа
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Реформа

Реформа (франц. réforme, від латів.(латинський) reformo — перетворюю), перетворення, зміна, перевлаштування якої-небудь сторони суспільного життя (порядків, інститутів, установ), що не знищує основ існуючої соціальної структури. З формальної точки зору, під Р. мається на увазі нововведення будь-якого вмісту. Проте в політичній практиці і політичній теорії Р. зазвичай називають більш менш прогресивне перетворення, відомий крок до кращого (див. Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 15, с. 107).

загрузка...

  В умовах антагоністичного суспільства Р., оскільки вона має вимушений характер (поступка з боку панівного класу своєму класовому противникові), подвійна і за змістом, і по впливу, який вона надає на хід соціальних процесів. З одного боку, Р. є реальний крок вперед, поліпшуючий в тому або іншому відношенні положення трудящих, передумова для подальшої їх боротьби, з іншої — Р. є «... запобіжною реакцією, тобто що оберігає правлячі класи від падіння мірою...» (Ленін Ст І., там же, т. 7, с. 209); правлячі класи погоджуються на Р., щоб ослабити натиск революційних сил, направити його в русло рядового реформаторства і зберегти своє панування. Суперечливий характер Р. підтверджується, наприклад, всією історією соціального законодавства капіталізму. У розвинених буржуазних країнах організована боротьба робочого класу привела до серії Р., що поліпшили положення трудящих, створили нові можливості для боротьби проти монополій, проти імперіалізму. В той же час успіхи робочого руху супроводилися зростанням ілюзій реформістів, поширенням впливу соціал-демократів (див. Реформізм ) . Комуністичні партії, підтримуючи безпосередні, найближчі вимоги трудящих, виступають за доведення їх боротьби до революційного перевлаштування суспільства.

  Співвідношення Р. і революції — одна з найважливіших теоретичних і практичних проблем міжнародного робочого руху, світового революційного процесу в цілому. Принципова відмінність дороги реформіста від революційного полягає в тому, що при першому влада залишається в руках колишнього правлячого класу, а при другому влада переходить в руки нового класу. Маючи на увазі вказану відмінність, Ленін писав: «Поняття реформи, поза сумнівом, протилежно поняттю революції; забуття цієї протилежності, забуття тієї грані, яка розділяє обидва поняття, постійно приводить до найсерйозніших помилок... Але ця протилежність не абсолютна, ця грань не мертва, а жива, рухлива грань, яку треба уміти визначити в кожному окремому конкретному випадку» (там же, т. 20, с. 167).

  Ленін боровся як проти реформістів, ревізіоністів, які «забувають» цю грань, так і проти догматиків, сектантів, які метафізично протиставляють Р. революції і принижують роль боротьби за Р. Значеніє Р., в революційному процесі визначається складним переплетенням об'єктивних і суб'єктивних чинників, серед яких перше місце займає співвідношення класових сил як в міжнародному масштабі, так і в рамках кожної країни. Залежно від нього можливі дві основні дороги революційних перетворень: мирний і немирний. У свою чергу, залежно від того, по якій дорозі піде революція, Р. грають істотно різну роль.

  В умовах немирного розвитку революції роль і значення Р. досконало точно описуються формулою Леніна: «... реформи, як побічний продукт революційної класової боротьби пролетаріату» (там же, т. 15, с. 108). Практично це означає, що робочий клас і його партія орієнтуються на безпосереднє здійснення радикальних політичних і соціально-економічних перетворень. Боротьба за тих або інших Р. перш за все виступає як засіб підготовки політичної революційної армії, створення, зміцнення класових організацій, виховання пролетарської свідомості. Якщо революція перемагає, Р. здійснюються як її «побічний продукт», якщо ж революція терпить поразку, то характер і значущість вирваних в панівного класу поступок визначаються розмахом і глибиною революційної боротьби.

  Такий підхід до співвідношення Р. і революції, розроблений в працях Леніна, документах Комінтерну, і в сучасних умовах має практичне значення для тих країн, де найбільш вірогідною є немирна перспектива розвитку революції. Проте в світлі стратегії мирного переходу до соціалізму, викладеної в документах міжнародного комуністичного руху, братських партій, в Програмі КПРС, формула про Р. як «побічному продукті» вже не відображає всіх особливостей сучасного революційного процесу. «У новій історичній обстановці, — говориться в Програмі КПРС, — робочий клас багатьох країн ще до скидання капіталізму може нав'язати буржуазії здійснення таких заходів, які, виходячи за межі звичайних реформ, мають життєве значення як для робочого класу і розвитку його подальшої боротьби за перемогу революції, за соціалізм, так і для більшості нації» (1975, с. 37).

  Мирна дорога до соціалізму передбачає ряд перехідних етапів, проміжних заходів, «комбінованих типів» (Ленін Ст І.) економічної і політичної організації, за допомогою яких обмежуватимуться влада монополій, зміцнюватися антимонополістична коаліція, відбуватися зміни в самій структурі суспільства. Боротьба за таких глибоких Р., що отримали в документах ряду комуністичних партій (наприклад, Італії, Австрії, Бразилії і ін.) найменування «структурні реформи», виступає як важливий засіб активізації мас, поступового підривання позицій панівного класу, як особлива форма революційного процесу. Такі, що виходять за межі звичайних, Р. розглядаються як сукупність поступових корінних перетворень, які, хоча і не «вводять» соціалізм, але вже безпосередньо зачіпають основи капіталістичних буд, відкривають соціалістичного перспективу.

  Принципова відмінність такій позиції від реформіста полягає в тому, що комуністи не відривають боротьбу за Р. від боротьби за політичну владу і за корінні революційні перетворення за допомогою цієї влади. Сенс політики комуністів в тому і полягає, щоб не чекати пасивне революційній ситуації, а постійно боротися за демократичні цілі, досягнення яких веде до посилення соціалістичних сил і створює грунт для відносно мирного узяття влади робочим класом. При такому розвитку подій Р. — істотний елемент самого революційного процесу, практичне вираження поєднання боротьби за демократію з боротьбою за соціалізм.

  З перемогою соціалізму протилежність Р. і революції знімається остаточно. Відсутність класових антагонізмов веде до того, що зрушення в суспільних стосунках здійснюються дорогою більш менш постійного зміни, реформування існуючих порядків.

  Літ.: Ленін Ст І., Лист «Північному Союзу РСДРП», Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 6; його ж. Ще про думське міністерство, там же, т. 13; його ж, Підсумки виборів, там же, т. 22; його ж, Зростаюча невідповідність, там же; його ж, Марксизм і реформізм, там же, т. 24; його ж, Про значення золота тепер і після повної перемоги соціалізму, там же, т. 44; Програмні документи боротьби за світ, демократію і соціалізм, М., 1964; Міжнародна Нарада комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1969; Красин Ю. А., Ленін, революція, сучасність. Проблеми ленінської теорії соціалістичної революції, М., 1967; Міжнародний комуністичний рух. Нарис стратегії і тактики, 2 видавництва, М., 1972; Ленінська теорія соціалістичної революції і сучасність, М., 1972.

  А. Е. Бовін.