Аміотрофічний бічний склероз (від греч.(грецький) а — негативна частка, mýs, родовий відмінок myós — м'яз і trophē — живлення), органічне захворювання центральної нервової системи, з переважним ураженням спинного і довгастого мозку (пірамідна система, передні роги спинного мозку). Вперше було описано в 1865 французьким невропатологом Же. Шарко. А. б. с. складає близько 3% всіх органічних поразок нервової системи і спостерігається переважно у віці 30—50 років. Причини виникнення А. б. с. невідомі. Більшість учених розглядають А. б. с. як дегенеративне захворювання; розвивається також теорія про його вірусне походження. Починається А. б. с. з появи слабкості в руках і ногах, яка поступово наростає. У міру прогресу хвороби виникають порушення ковтання і мови. Унаслідок слабкості м'язів мови, м'якого піднебіння, голосових в'язок настає поперхиваніє при їді, їжа потрапляє в ніс, мова стає гугнявою або зовсім неможлива. Підвищуються сухожильні рефлекси на руках і ногах, з'являються патологічні рефлекси. Зрідка наголошується розлад чутливості. А. б. с. протікає хронічно.
Лікування: лікарські препарати, що роблять благотворний вплив на центральну нервову систему і обмін речовин в уражених тканинах (ліпоцеребрін, дібазол, прозерін, вітаміни B 12 , B 1 , Е), фізіотерапія. За хворим необхідний постійний ретельний відхід.
Літ.: Хондкаріан О. А., Бічний аміотрофічний склероз, в кн.: Багатотомне керівництво по неврології, під ред. С. Н. Давіденкова, т. 3, кн. 1, М., 1962 (є бібл.).
