Шліссельбурзька фортеця (до 1611 — Горішок, до 1702 — Нотебург, з 1944 — Петрокрепость), на Горіховому о., у витоку Неви з Ладозького оз.(озеро) Заснована новгородцамі в 1323, в 1353 обнесена кам'яною стіною, залишки якої, а також канали і штучна гавань 15—16 вв.(століття) усередині фортеці, куди через спеціальний прохід в стіні заходили судна, виявлені в ході археологічних розкопок. Неодноразово перебудовувалася. У плані — неправильний трикутник. Мала 7 башт (збереглося 5), товщина стенів до 6,5 м-код , в північно-східному кутку — цитадель. На початку 18 ст укріплена 7 бастіонами. Після споруди Кронштадта (1703) втратила військове значення і перетворена на політичну в'язницю. Місцями висновки спочатку служили каземати стенів і башт, казарма, цитадель, т.з. «Стара в'язниця» (побудована в 1798). В'язні 18 — початку 19 вв.(століття) — члени царської сім'ї (в т.ч. імператор Іван VI Антонович ), опальні царедворці, розкольники, збіглі селяни, письменники-просвітителі Ф. Ст Кречетів, Н. І. Новіков, Ст Н. Каразін . В 1826—70 в Ш. до. містилися 96 в'язнів: декабристи А. П. Барятінський, І. І. Горбачовський, Ст До. Кюхельбекер, І. І. Пущин і др.; польські повстанці Ст Лукасиньський, Би. Шварці ; діячі російського революційного руху М. А. Бакунін, Н. А. Ішутін і ін. З 1872 в Ш. до. поміщалися військово-виправні арештантські роти, з 1879 — дисциплінарний батальйон. У 1881—84 побудована «Нова в'язниця» з особливо строгим режимом, засновано жандармське відділення, що підкорялося безпосередньо шефові жандармів. У 1884—1906 у фортеці містилися 69 революціонерів: народники 1870-х рр. А. Ст Долгушин, І. Н. Мишкин ; члени польської партії «Пролетаріат» Л. Вариньський, Л. Яновіч; народовольці М. Ю. Ашенбреннер, Р. А. Лопатін, Н. А. Морозів, Ст Н. Фігнер, М. Ф. Фроленко і др.; з 1902 — есери С. Ст Балмашев, Р. А. Гершуні, Е. С. Сазонов і ін. З них 15 — страчені (у т.ч. 8 травня 1887 — члени «Терористичній фракції» партії «Народна воля» А. І. Ульянов і ін.), 3 — наклали на себе руки, 16 — померли, 8 — з'їхали з глузду. Під час Революції 1905—07 в'язниця була скасована (8 січня 1906). Після поразки революції в Ш. до. створений каторжний централ, перебудовані «Стара в'язниця» і будучи.(що був) казарми («Звіринець»), в 1911 побудований новий 4-поверховий корпус на 600 увязнених. Всього до 1912 централ міг вміщати 1700 чіл. У 1907—17 через Ш. до. прошлі св. 530 політкаторжан: понад 130 соціал-демократів (Р. До. Орджонікідзе, Ф. Н. Петров, М. А. Тріліссер і ін.), близько 150 есерів, 40 анархістів, 16 польських соціалістів (ППС), а також безпартійні учасники солдатських і матроських повстань 1905—12, аграрних хвилювань 1905— 1907 і ін. Політв'язні займалися самоосвітою, на жорстокий режим відповідали колективними протестами (1908 і 1912), через нелегальну «Групу допомоги політкаторжанам Шліссельбурга» підтримували зв'язок з соціал-демократичною фракцією 4-ої Державної думи. 28 лютого і 1 березня 1917 всі в'язні Ш. до. були звільнені повсталими робітниками Шліссельбурзького заводу. 23 січня 1919 на східному мису острова споруджений пам'ятник загиблим в застінках Ш. до. з 1884 по 1906 (скульптор І. Я. Гинцбург).
Зруйнована в роки Великої Вітчизняної війни 1941—45, Ш. до. нині відновлюється як філія Державного музею історії Ленінграда.
Літ.: Галерея шліссельбурзьких в'язнів, ч. 1, СП(Збори постанов) Би, 1907; Колосов Е. Е., Государева в'язниця Шліссельбург, 2 видавництва, М., 1930; Гернет М. Н., Історія царської в'язниці, т. 1—3, 5, М., 1960¾63; Канн П. Я., Корабльов Ю. І., Петрокрепость, Л., 1961; На каторжному острові. Щоденники, листи і спогади політкаторжан «нового Шліссельбурга» (1907—1917 рр.) [Л., 1967]; Васин М., Інтерв'ю в «Государевій темниці», в кн.: Білі ночі, Л., 1974, с. 219— 266.
