Новіков Микола Іванович [27.4(8.5) .1744. родовий маєток Тіхвінськоє-авдотьіно, поблизу села (нині міста) Бронніци, під Москвою, - 31.7(12.8) .1818, там же], російський просвітитель, письменник, журналіст, книговидавець. У 1755—60 вчився в дворянській гімназії при Московському університеті. Служив в Ізмайловськом полку. З 1767 співробітник Комісії із складання проекту «Нового укладення», робота в якій стала важливим етапом у формуванні просвітницьких поглядів Н., його антикріпосницьких переконань. Після розпуску комісії (1769) видавав сатиричні журнали «Трутень», «Пустомеля» (1170), «Живописець», «Гаманець» (1774), в яких друкував і свої твори (під псевдонімом Правдулюбов і ін.), що гнівно викривали кріпосників, дворян-чиновників і що співчутливо змальовували селян —«питателей вітчизни». Полемізуючи в «Трутневі» з тим, що видавався Катериною II журналом «Всяка всячина», Н. затверджував необхідність гострої соціальної сатири, викривав лицемірну гру імператриці в «освіченого монарха». Особливим успіхом користувався журнал «Живописець», в якому Н. надрукував антикріпосницькі «Листи до Фалалею» і «Уривка подорожі в *** І*** Т***» — найбільш значні в художньому відношенні твору (їх приналежність Н. оспорюється деякими ученими). Одному з найважливіших завдань Н. рахував боротьбу за національні основи російської культури проти преклоняння дворянства перед іностранщиной. Він випустив книгу «Досвід історичного словника про російських письменників» (1772), видавав пам'ятники російської історії («Древня російська вівліофіка», 1773—75), перший в Росії філософський журнал «Уранішнє світло» (1777—80). У 1777 Н. почав випускати перший російський журнал критичній бібліографії «Санкт-петербурзькі вчені відомості».
В роки реакції після розгрому Селянської війни 1773—75 під буттям на чолі Е. І. Пугачева Н. вступив в масонську ложу. Розділяючи утопічну віру масонів в можливість етичного перевиховання людей, розбещених кріпацтвом, Н., проте, відсторонився від містичних шукань «братів», прагнув використовувати масонський орден і його грошові кошти для просвітницьких цілей, для розгортання в широких масштабах діяльності книговидавця. Орендувавши на 10 років університетську друкарню в Москві (куди він переїхав в 1779), Н. створив «Друкарську компанію», що мала ще дві друкарні. Окрім багаточисельних періодичних видань (газета «Московські відомості», 1779—89; журнал «Московське щомісячне видання», 1781; періодичне видання «Міська і сільська бібліотека», 1782—86; перший російський дитячий журнал «Дитяче читання» 1785—89, і ін.), Н. випускав навчальні посібники, книги по різних галузях знання (особливе місце серед них займали художні і теоретичні вигадування просвітителів — Д. Дідро, Же. Ж. Руссо, Г. Е. Лессинга і ін.); біля третини всіх книг, виданих в ці роки в Росії, вийшло з його друкарень. Н. організував книжкову торгівлю в 16 містах Росії; у Москві відкрив бібліотеку-читальню. На засоби читачів створив дві школи для дітей різночинців, безкоштовну аптеку в Москві надав допомогу селянам, пострадавшим з голоду в 1787. У цей період Н. продовжував і літературну роботу (цикл сатиричних розповідей «Прислів'я російські», 1782), виступав з філосовськимі, економічними і педагогічними вигадуваннями. У 1792 Н. був арештований і без суду поміщений на 15 років в Шліссельбурзьку фортецю. При Павлові I був звільнений (1796), але без дозволу продовжувати колишню діяльність. Вклад Н. у розвиток російської літератури і суспільної думки високо цінували А. С. Пушкін, декабристи, Ст Р. Белінський, А. І. Герцен, Н. Р. Чернишевський, Н. А. Добролюбов, Р. Ст Плеханов.
Соч.: Ізбр. соч.(вигадування), М.— Л., 1951; Сатиричні журнали Н. І. Новікова, М.— Л., 1951.
Літ.: Светлов Л. Би., Видавнича діяльність Н. І. Новікова, [М.], 1946; Макогоненко Р. П., Микола Новіков і російська освіта XVIII ст, М.— Л., 1952; Благий Д. Д., Сатиричні журнали 1769 — 1774 рр. Н. І. Новіков, в його кн.: Історія російської літератури XVIII ст, 3 видавництва, М., 1955; Западов А. Ст, Журналіст, видавець і письменник, в збірці: Книга, ст 17, М., 1968.
