Кюхельбекер Вільгельм Карлович [10(21) .6.1797, Петербург, — 11(23) .8.1846, Тобольськ], російський письменник, декабрист. З дворянської сім'ї німців, що обрусіли. Закінчив Царськосельський ліцей (1817), де почалася його дружба з А. С. Пушкіним, А. А. Дельвігом. Служив в Колегії закордонних справ; викладав російську і латинську мови. У 1820—21 був в закордонній подорожі; читав в Парижі публічні лекції про російську літературу, в яких обгрунтовував необхідність політичних перетворень в Росії (лекції були перервані за наказом російського посольства). У 1822 До. служив на Кавказі чиновником особливих доручень при А. П. Ермолове . В листопаді 1825 був прийнятий К. Ф. Рилєєвим в Північне суспільство декабристів. Під час повстання декабристів 14 грудня 1825 в Петербурзі стріляв у великого князя Михайла Павловича, намагався побудувати солдатів для контратаки. Після придушення повстання намагався бігти за кордон, але був арештований у Варшаві, засуджений до страти, заміненою каторгою, яку відбував в Дінабургськой, Свеаборгськой і ін. фортецях. З 1836 на поселенні в Сибіру.
Ранні вірші До. (почав друкуватися в 1815) слідували традиції елегійної поезії Ст А. Жуковського. На початку 20-х рр. До. активно виступив проти сентименталізму з позицій очоленого П. А. Катеніним однієї з течій декабристського романтизму: програмна стаття «Про напрям нашій поезії, особливо ліричній, в останнє десятиліття» (опублікував в 1824 в альманаху «Мнемозіна», який До. видавав разом с В. Ф. Одоєвським), тираноборська трагедія «Аргивяне» (1822—25), вірш «До Ахатесу» (1821), «До друзів на Рейні» (1821) і ін., що протистояли камерній ліриці своєю відкритою громадянськістю. Творчість До. періоду ув'язнення і заслання свідчить про його вірність колишнім ідеалам (вірш «Елегія», 1832, «На смерть Якубовича», 1846, і ін.), хоча в нім посилюються і мотиви самоти, приреченості (вірш «19 жовтня», 1838, «Доля російських поетів», 1845, і др.; трагедія «Прокофій Ляпунов», 1834). Містична ідея зумовленості трагічної долі знайшла віддзеркалення і в найбільш значному прозаїчному твори До. — романі «Останній Колона» (1832—42).
Велика заслуга в збиранні і виданні вигадувань До. належить Ю. Н. Тинянову (авторові романа «Кюхля», 1925) і ін. радянським літературознавцям.
Соч.: Полн. собр. віршів, М., 1908; Останній Колона, Л., 1937; Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2, М-код.—Л., 1967.
Літ.: Тинянов Ю. Н., Архаїстики і новатори, Л., 1929; Базанов Ст Р. Поети-декабристи, М. — Л., 1950; Семенко І. М., Поети пушкінської пори [М., 1970]; Історія російської літератури XIX ст Бібліографічний покажчик, М. — Л., 1962.
