Орджонікідзе Григорій Костянтинович (Серго) [12(24) .10.1886, сіло Гореша, Шорапанського повіту Кутаїсськой губернії, нині Орджоникідзевський район Грузинської РСР, — 18.2.1937, Москва], радянський державний і партійний діяч. Член Комуністичної партії з 1903. Народився в сім'ї дворянина. У 1901—05 вчився у фельдшерській школі в Тбілісі, брав участь в соціал-демократичному кружку, з 1903 вів пропаганду серед робітників Головних майстерень Закавказькою ж. д.(залізниця) Учасник Революції 1905—07 в Закавказзі. У грудні 1905 арештований під час доставки зброї для революційних загонів, в травні 1906 звільнений під заставу і в серпні емігрував до Німеччини. У 1907 вів партійну роботу до Баку, був партійним організатором Балаханського району, член Бакинського комітету РСДРП. У листопаді 1907 арештований, в 1909 засланий в губернію Енісейськую; у серпні 1909 біг, емігрував до Ірану, де взяв участь в Революції 1905—11, виконуючи доручення Бакинського комітету РСДРП. У 1911 приїхав до Парижа, вчився в партійній школі в Лонжюмо . Влітку 1911 за завданням В. І. Леніна повернувся до Росії, працював як уповноважений Закордонної організаційної комісії і був член Російської організаційної комісії із скликання 6-ої Всеросійської конференції РСДРП; об'їхав ряд партійних організацій промислових міст. Делегат 6-ої (Празькою) Всеросійській конференції РСДРП, вибраний член ЦК і Російського бюро ЦК РСДРП. У квітні 1912 в Петербурзі знову арештований, в жовтні засуджений на 3 роки каторги і вічне поселення в Сибіру. У 1912—15 знаходився в Шліссельбурзькій каторжній в'язниці, потім висланий до Якутії. Після лютневої революції 1917 член Виконкому Якутської ради. У червні 1917 член Петербурзького комітету РСДРП (б) і Виконкому ради Петрограду. Після липневих днів 1917 брав участь в організації переходу Леніна в підпіллі; двічі був у нього в Розливі, інформував про положення справ в партії і отримував директиви для партії. Делегат 6-го з'їзду РСДРП (б), виступав з доповіддю про недопустимість явки Леніна на суд контрреволюційного Тимчасового уряду. Виконуючи доручення ЦК партії, працював в червні — серпні в Петрограді, у вересні — жовтні в Закавказзі. 24 жовтня (6 листопада) 1917, повернувшись до Петрограду брав участь в озброєному повстанні, потім в боях проти військ Керенського — Краснова. У грудні 1917 призначений тимчасовим Надзвичайним комісаром району України, повноважним ревізором Наркомпрода на півдні країни. У квітні 1918 очолював тимчасовий Надзвичайний комісаріат Південного району. У роки Громадянської війни 1918—20 політичний керівник у військах Червоної Армії. У 1918 член ЦВК(Центральний виконавський комітет) Донської республіки, один з організаторів оборони Царіцина (нині Волгоград), голова Ради оборони Північного Кавказу. У 1919 член РВС(Реввоєнрада) 16-ій армії Західного фронту, потім—14-й армії Південного фронту, один з керівників розгрому військ Деникіна під Орлом, звільнення Донбасу, Харкова, Лівобережної України. З 1920 член РВС(Реввоєнрада) Кавказького фронту і голова Північно-кавказького ревкома, голова Бюро по відновленню Радянської влади на Північному Кавказі. З квітня 1920 голова Кавказького бюро ЦК РКП (6), активний учасник встановлення Радянської влади в Азербайджані, Вірменії, Грузії. У 1922—26 1-й секретар Заккрайкома партії, 1-й секретар Північно-кавказького крайкома ВКП (б). У 1926—30 голова ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б) і нарком РКИ, заступник голови СНК(Рада Народних Комісарів) і СТО(Рада праці і оборони) СРСР, з 1924 член РВС(Реввоєнрада) СРСР. З листопада 1930 голови ВСНХ(Вища рада народного господарства), потім нарком важкій промисловості СРСР. О. належить видатна роль в здійсненні соціалістичної індустріалізації СРСР. Делегат 11—17-го з'їздів партії; з 1921 член ЦК, з 1926 кандидат в член Політбюро ЦК, з грудня 1930 член Політбюро ЦК ВКП (б). Член ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Нагороджений орденом Леніна, 2 ін. орденами. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
Соч.: Статті і мови, т. 1—2, М., 1956—57.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий т., ч, 2, с. 461); Дубінський-мухадзе І. М., Орджонікідзе, [2 видавництва], [М.], 1967; Орджонікідзе 3. Р., Дорога більшовика, 2 видавництва, М., 1967; Киріллов Ст С. і Свердлов А. Я., Г. К. Орджоникідзе (Серго). Біографія, М., 1962; Посланці партії. Сб. спогадів, М., 1967.
