Нейрохірургія, клінічна дисципліна, що вивчає нервові хвороби, лікування яких здійснюється переважно хірургічними методами. Теоретична основа Н. — неврологія . Розділи Н.: нейроонкологія, нейротравматологія, нейроангіологія, хірургія наслідків і ускладнень інфекційно-запальних процесів і вроджених вад розвитку центральної нервової системи, стереотаксичеськая Н. (див. Стереотаксиі метод ), хірургія епілепсії і неутамованих болів і ін.
Н. як самостійна дисципліна виділилася на початку 20 ст, чому передували тривалі пошуки і спроби операцій на головному і спинному мозку. Перша нейрохірургічна операція — трепанація черепа — вироблялася ще в кам'яному, столітті, проте лише в кінці 19 ст вживання антисептики, асептики, наркозу дозволило систематично проводити нейрохірургічні втручання (англійські хірурги В. Мак'юен, В. Хорслі і др.; у Росії — починаючи з Н. Н . Пірогова ) . В 1898 Ст М. Бехтерев відкрив при клініці нервових і психічних хвороб Військово-медичної академії відділення Н.; в 1912 його учень Л. М. Пуссеп організував в Петербурзі спеціальну клініку Н., що зумовило успіхи хірургічного лікування пухлин і деяких ін. захворювань головного мозку. У розвиток зарубіжною Н. у 1-ій половині 20 ст найбільший вклад внесла науково-практична діяльність американських нейрохірургів Х. В. Кушинга і В. Данді, основоположника французькою Н. Т. де Мартеля і ін.
Провідні сучасні зарубіжні нейрохірурги: В. Р. Пенфілд (Канада), П. Бюси, А. Уокер (США), Н. Дотт (Великобританія), М. Давид, Ж. Гийо (Франція), Е. Буш (Данія), Х. Олівекрона (Швеція), А. Асенхо (Чилі) і ін.
Швидкий розвиток Н. у СРСР пов'язано із створенням спеціальних науково-дослідних установ. У 1926 в Ленінграді за ініціативою С. П. Федорова і А. Г. Молоткова був організований перший в світі інститут хірургічної невропатології. У 1929 Н. Н. Бурденко і В. Ст Крамер відкрили в Москві на базі рентгенівського інституту нейрохірургічну клініку; у 1934 вона реорганізована в інститут нейрохірургії (з 1944 Нейрохірургії інститут АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР)). Вперше застосований в інституті принцип комплексності дослідження і лікування став таким, що визначає в розвитку радянської школи нейрохірургів. У 1938 в Ленінграді виник інститут нейрохірургії в результаті злиття інституту хірургічної невропатології і нейрохірургічної клініки, керованої А. Л. Поленовим . Із створенням московського і ленінградського інститутів формується єдина радянська нейрохірургічна школа, що внесла великий вклад в теорію і практикові Н.
В 30-х рр. радянська Н. остаточно оформилася в самостійну науково-практичну клінічну дисципліну, що дозволило організувати успішну кваліфіковану нейрохірургічну допомогу сотням тисяч поранених в роки Великої Вітчизняної війни 1941—45, коли вся практична діяльність і науково-дослідна робота нейрохірургів були присвячені проблемам відкритої і закритої черепномозкової травми, пошкодженням хребта і спинного мозку, периферичної нервової системи. У 1950 в Києві за ініціативою А. І. Арутюнова був створений третій в СРСР інститут Н.
Спеціалізована мережа нейрохірургічних установ дозволила значно поліпшити результати лікування пухлин головного мозку, вроджених вад і запальних захворювань центральної нервової системи, створити нові розділи Н. — хірургію судин головного і спинного мозку (нейроангіологія) і стереотаксис, чому сприяли успіхи неврології: нейрохірургічна операційна перетворилася також і у фізіологічну лабораторію, де досліджують загальні і приватні закономірності функціональних зв'язків кори, підкіркових утворень і стволових відділів мозку, проблеми центральної регуляції функцій внутрішніх органів і т.д. Особливо перспективний новий напрям — вивчення фізіології і патології мозкового кровообігу і енергетичного обміну мозку. Важливу роль зіграли розвиток оперативної техніки (розробка раціональних доступів до певних відділів мозку, впровадження електрохірургії, використання препаратів і методів, що дозволяють знижувати внутрічерепний тиск) і вдосконалення діагностики (перш за все рентгеноконтрастних методів, найбільше значення серед яких має ангиографія ; її модифікації — направлена катетеризаційна, селективна, тотальна і ін. — зумовили швидке і точне діагностування всілякої патології). Особливе значення мало впровадження в практику Н. сучасних методів знеболення і реанімації, що дозволило управляти життєво важливими функціями організму в час і після нейрохірургічних втручань. Перспективне вживання методів внутрішньосудинної хірургії і мікрохірургії.
Успіхи, досягнуті у всіх розділах Н., дозволили розширити вживання радикальних втручань і одночасно у декілька разів зменшити післяопераційну летальність . Подальше використання в Н. досягнень фізики, електроніки, кібернетики, радіології і ін. природних наук дозволить успішно лікувати гліальні пухлини, важкі черепномозкові травми, епілепсію. Досягнення Н. у вивченні складних функцій центральної нервової системи збагачують пограничні дисципліни — невропатологію, психіатрію, нейрофізіологію, психологію і ін.
Нейрохірургів різних країн об'єднує Усесвітня федерація нейрохірургічних суспільств, яка з 1957 1 разу в 4 роки проводить міжнародні конгреси (у 1973 — в Токіо). У СРСР Всесоюзне суспільство нейрохірургів створене в 1947. Дослідження по проблемах Н. публікуються в спеціальних журналах (у СРСР «Питання нейрохірургії», виходить з 1937; за кордоном нейрохірургічні журнали видаються в Чикаго, Штутгарті, Парижі; журнал невропатології, нейрохірургії і психології видається в Лондоні і т.д.) і загальномедичних періодичних виданнях.
Літ.: Бурденко Н. Н., Собр. соч.(вигадування), т. 4, М., 1950, с. 26—41 Арутюнов А. І., 50 років радянської нейрохірургії, «Питання нейрохірургії», 1967, ст 5; Багатотомне керівництво по хірургії, т. 3 (кн. 1—2), т. 4, М., 1963—68; Іргер І. М., Нейрохірургія, М., 1971.
