Стереотаксиі метод, стереотаксис (від стерео... і греч.(грецький) taxis — розташування), комплекс прийомів і розрахунків, що дозволяють по внешнечерепним і внутрішньомозкових орієнтирах з великою точністю вводити тонкий інструмент (канюлю, електрод) в глибокі структури головного або спинного мозку з науковими, лікувальними або профілактичними цілями. Операції на мозку С. м. проводяться з використанням спеціальних апаратів, що направляють хірургічний інструмент в заздалегідь розраховану точку глибоких структур мозку. Перший стереотаксичеський апарат був створений в 1889 професором Московського університету Д. Н. Зерновим. Сучасні стереотаксичеськие апарати (мал. 1, 2) розрізняються складністю конструкції, способами фіксації до кісток черепа, різними системами координат, але зберігають основний принцип С. м. — зіставлення умовної координатної системи мозку з координатною системою стереотаксичеського приладу.
Внутрішньомозковими орієнтирами, що дозволяють визначати просторову локалізацію глибоко розташованих структур мозку, служать крапки поблизу мозкових шлуночків. Введення повітря або контрастних препаратів робить їх видимими на рентгенівських знімках голови і дає можливість розрахувати координати шуканої структури. Інформація для розрахунків міститься в спеціальних стереотаксичеських атласах (анатомічні атласи мозку людини, що відображають топографічні співвідношення підкіркових структур і черепа), у яких представлені фотографії зрізів «стандартного» мозку, зроблені в трьох плоскості. Відповідні кути корекції напряму канюлі переносять на транспортири стереотаксичеського апарату і вводять канюлю в задану точку мозку. Контролюють попадання приладу в цю точку за допомогою електронно-оптичного перетворювача (ЕОП), на екрані якого фіксуються всі етапи операція. При стереотаксичеських операціях використовують різні методи руйнування (деструкції) підкіркових структур: анодний електроліз (дія постійним струмом), високочастотну електрокоагуляцію, введення в мозок радіоактивних ізотопів, локальне заморожування рідким азотом (див. Кріотерапія, розділ Кріохірургія). Для локального заморожування підкіркових структур створена спеціальна апаратура (мал. 3).
С. м. широко застосовується в сучасній нейрофізіології (у нейрофізіологічних експериментах на тваринах) для вивчення функцій глибоких структур мозку. Строге виборче руйнування мозкових структур, стимуляція їх електричним струмом або відведення від них біоелектричних потенціалів сприяють з'ясуванню функціонального значення досліджуваних структур, істотно розширюють уявлення про складні механізми роботи різних відділів мозку. С. м. все ширше застосовується в нейрохірургії для лікування ряду важких захворювань центральної нервової системи людини: паркінсонізму, м'язової дистонії, атетоза, хореоатетозу, хореї Хантінгтона, спастичної кривошиї, розсіяного склерозу, важких больових синдромів епілепсії, деяких видів пухлин мозку (в т.ч. пухлин гіпофіза) і ін., при яких інші методи лікування малоефективні. Стереотаксичеськие операції, окрім практичного лікувального значення, представляють унікальну можливість вивчення фізіології підкірково-стволових відділів мозку і стають одним з основних методів вивчення його функцій.
Літ.: Кандель Е. І., Паркінсонізм і його хірургічне лікування, М., 1965; Кріохірургія, М-код 1974; Spiegel Е. А., Wycis Н. Т., Stereoencephalotomy, pt 1—2, N. Y., 1952—62: Cooper I. S., Involuntary movement disorders, N. Y. — Evanston — L., 1969.
