Культурно-історична школа (у мистецтвознавстві)
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Культурно-історична школа (у мистецтвознавстві)

Культурно-історична школа, напрям в мистецтвознавстві, переважно в літературознавстві, що виникло в середині 19 ст і розробило принцип історіко-генетічного вивчення літератури і мистецтва. Висунутий в кінці 18 ст І. Гердером і частково сприйнятий біографічним методом, цей принцип якнайповніше обгрунтований в працях І. Тена (Франція), який розглядав художні твір як вираження суспільній психології народу на певному етапі його розвитку. «... Мистецтва з'являються і зникають одночасно з певними течіями в області думки і вдач, з якими вони пов'язані» («Філософія мистецтва», М., 1933, с. 6). Особливості ж цих течій залежать від трьох основних умов: «раси» (природжений національний «темперамент»), «середовища» (природа, клімат, соціальні обставини) і даного історичного «моменту» (в т.ч. «традиції»).

загрузка...

  Основні положення До.-и. ш. знайшли розвиток і вживання в працях Же. Бедье, Ф. Брюнетьера, Р. Лансона (Франція), Р. Брандеса (Данія). Ст Шерера, Г. Гетнера (Німеччина), Менендеса-і-Пелайо, Менендеса Підаля (Іспанія), П. П. Пекарного, А. Н. Пипіна, Н. С. Тіхонравова (Росія) і ін. Встановлення принципу залежності форм розвитку мистецтва від етапів суспільного розвитку дозволило представникам До.-и. ш. створити історії національних (Тен, Лансон) і європейських (Брандес) літератур. Історико-літературні праці сприяли становленню порівняльно-історичного літературознавства . Завдяки загальнотеоретичному пафосу історичності і відсутності естетичного догматизму («... не нав'язує правил, а констатує закони» — там же, с. 8) школа зіграла помітну роль у формуванні наукового літературознавства. Пояснюючи ж мистецтво як продукт суспільного розвитку і вшити з тим зближуючи його з іншими формами суспільної думки, До.-и. ш. залишала на другому плані специфічної властивості мистецтва — загальнолюдяна ідей, індивідуальність сприйняття світу художником, свободу уяви і ін.

  Методологічні можливості До.-и. ш. обмежувалися впливом філософії позитивізму . Багато учених (Лансон, Пипін) відмовлялися шукати серед чинників, що обумовлюють генезис твору, домінуючий і визнавали їх рівнозначними: основним завданням для них ставало накопичення фактів, а не вироблення цілісних концепцій; вони незрідка розглядали твір лише як історичний документ, матеріал для вивчення психології і матеріальної культури народу.

  До безперечних заслуг До.-и. ш. марксистські дослідники відносять накопичення представниками школи величезного історико-культурного матеріалу, вироблення ними принципів аналізу текстології, закладку основ наукового джерелознавства .

  Р. До. Косиков.