Культурно-історична школа (у етнографії)
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Культурно-історична школа (у етнографії)

Культурно-історична школа в етнографію, антиеволюційний напрям в буржуазній науці, в основі якого лежить т.з. «теорія культурних кругів». Методологічні принципи цієї теорії викладені німецьким етнографом Ф. Гребнером в книзі «Метод етнології»(1911). У їх основі — ідеалістична концепція неокантіанца Р. Ріккерта, згідно якої історія не знає закономірностей історичні явища індивідуальні і неповторювані. По Гребнеру, кожне явище культури виникає одного разу, в одному місці; наявність його у різних народів пояснюється поширенням з первинного центру. У роботах представників До.-и. ш. головна увага приділяється вивченню просторового поширення культурних явищ. На тій або іншій території виявляється певне поєднання елементів матеріальної і духовної культури і т.ч. конструюється культурний круг. Вся історія культури зводиться до переміщення і нашарувань декількох культурних кругів, відірваних від конкретних народів — творців культури. Різновидом До.-и. ш. є віденська католицька школа на чолі з австрійськими патерами Ст Шмідтом і В. Копперсом . Теорію культурних кругів стосовно археологічних матеріалів розвивав австрійський археолог О. Менгин.

  Літ.: Льовін М. Р., Токарев С. А., «Культурно-історична школа» на новому етапі, «Радянська етнографія», 1953, т. 4; Токарев С. А., Віденська школа етнографії, «Вісник історії матеріальної культури». 1958 № 3.

  М. Р. Льовін.