Гердер Іоганн Готфрід
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Гердер Іоганн Готфрід

Гердер (Herder) Іоганн Готфрід (25.8.1744, Морунген, Східна Пруссія, — 18.12.1803, Веймар), німецький філософ, письменник-просвітитель. Після закінчення теологічного факультету Кенігсбергського університету в 1764— 1769 був пастором в Ризі. У 1770—71 в Страсбурзі зближувався з молодим І. Ст Гете. З 1771 придворний проповідник в Бюккебурге, з 1776 — у Веймаре. Його вигадування «Ідеї до філософії історії людства» (ч. 1—4, 1784—91, скорочений русявий.(російський) пер.(переведення) 1829) пройнято ідеєю своєрідності різних епох людської історії, прагненням зрозуміти їх як щось органічно зростає на певному національному грунті і в специфічному переплетенні природних умов і культурних традицій. Вищим принципом розвитку людства Р. вважав здійснення гуманності, тобто розуму і справедливості («Листи про заохочення гуманності», 1794—97). Бачивши в гуманності відмітний принцип людини, спочатку властивий йому і що характеризує його природу, Р. розглядає у зв'язку з цим положення людини на органічному світі як «першого вільновідпущеника природи», що має двояке походження, — природне і духовне; з точки зору цих ідей Р. малює широку картину розвитку людства від старовини (Китай, Індія і ін. країни Древнього Сходу) до 14 ст

загрузка...

  В роботах «Про новітню німецьку літературу. Фрагменти» (1766—68), «Критичні ліси» (1769) Р. розглядає літературний процес залежно від історичного і духовного розвитку кожного народу. У роботах «Дослідження про походження мови» (видавництво 1772, русявий.(російський) пер.(переведення) 1909), «Шекспір» і «Уривок з листування про Оссиане і пісні древніх народів» (опублікований в збірці «Про німецький характер і мистецтво», 1773, видавництво спільне з Гете) Р. створює теорію народної поезії, що стала літературним маніфестом «Бурі і натиску» . У збірці «Народні пісні» (1778—79; 2 видавництва «Голосу народів в піснях», 1807) Р. включив народні пісні всього світу, розташувавши їх тематично, щоб довести рівність народів в їх поетичному самовираженні. У роботі «Про вплив поетичного мистецтва на вдачі народів в старі і нові часи» (1781) Р. висунув теорію генія, творчість якого завжди самобутньо. Підготувавши своїм ученням рух романтизму, Р. в 90-і рр. виступав, проте проти характерної для романтизму ідеалізації середньовіччя. Останніми роками життя Р. з позицій емпіризму різко полемізував з теорією пізнання і естетикою І. Канта «критичного періоду» («Метакрітіка критики чистого розуму», 1799; «Каллігона», ч. 1—3, 1800).

  В Росії творчістю Р. захоплювалися в кухлі Н. М. Карамзіна; частково це пояснюється тим, що Р. приділяв значну увагу вивченню культури слов'янських країн, зокрема фольклору слов'янських народів.

  філософсько-історичні ідеї Р. зіграли видатну роль в становленні принципів історизму, зробивши вплив на німецький романтизм і філософію історії Гегеля. Сенсуалістсько-емпірічній характер антропології Р. отримав розвиток в Л. Фейєрбаха .

  Соч.: Sämtliche Werke, hrsg, von Ст Suphan, Bd 1—33, Ст, 1877—1913; Werke, Bd 1—5, Weimar, 1957; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Ізбр. вигадування, предісл.(передмова) Ст М. Жірмунського, М. — Л., 1959.

Літ.: Гайм Р., Гердер, його життя і вигадування, пер.(переведення) з йому.(німецький), т. 1—2, М., 1888; Мерінг Ф., Іоганн Готфрід Гердер, в його кн.: Літературно-критичні статті, т. 1, М. — Л., 1934; Гулига А., Гердер як критик естетичної теорії Канта, «Питання філософії», 1958 № 9; його ж, Гердер (1744—1803), М. 1963; Рейман П., Основні течії в німецькій літературі 1750—1848, М., 1959; Історія німецької літератури, т. 2, М., 1963; Begenau Н., Grundzuge der Ästhetik Herders, Weimar, 1956; Dobbek W., J. G. Herders Weltbild, Köln-W., 1969.

  Н. П. Банникова.

І. Р. Гердер.