Гуссерль (Husseri) Едмунд (8.4.1859, Просніц, Моравія, — 26.4.1938, Фрей-бург), німецький філософ-ідеаліст, засновник філософської школи феноменології . Професор в Галлові, Геттінгене і Фрейбурге. Учень Ф. Брентано і К. Штумпфа ; випробував також вплив Би. Больцано, неокантіанства (школи переважно Марбургськой) і ін. Р. виступив як різкий критик скептицизму і релятивізму у філософії («Логічні дослідження», русявий.(російський) пер.(переведення), т. 1, 1909). Носієм цих тенденцій Р. вважає психологізм — переконання в тому, що всякий пізнавальний акт визначається за своїм змістом структурою емпіричної свідомості, а тому ні про яку істину, не залежну від суб'єктивності що пізнає, говорити не можна. Найбільш чисте вираження психологізму Р. бачить в тій лінії, яка йде від Дж. Локка і Д. Юма через Дж. Мілля к В. Вундту. Сучасні варіанти психологізму Р. знаходить в натуралізмі (тобто установці дослідника природи, перетвореній на світоглядну установку) і історицизмі (як основному філософському принципі). На думку Р., самі науки про природу і історію потребують певного обгрунтування, яке може дати лише філософія, що зрозуміла як строга наука, наука про феномени свідомості — феноменологія. Слідуючи по шляху раціоналізму Р. Декарта, Р. прагне знайти останні самоочевидні логічні принципи і т.ч. очистити свідомість від емпіричного вмісту. Це очищення здійснюється за допомогою редукції. Оскільки філософія, згідно Р., повинна перш за все звільнитися від всіх догматичних тверджень, що зростають на грунті звичайної, «природної установки» свідомості по відношенню до світу, Р. вимагає зробити «епосі», тобто акт того, що утримується від якого-небудь твердження. В результаті редукції залишається остання нерозкладна єдність свідомості — інтенциональность, тобто спрямованість на предмет, яку Р. розглядає як чисту структуру свідомості, вільну від індивідуальних (психологічних, соціальних, расових і ін.) характеристик. За допомогою поняття інтенциональності Р. прагнув вирішити головне теоретіко-пізнавальне питання про зв'язок суб'єкта і об'єкту: вона покликана служити як би мостом між ними — бути одночасно представником іманентного світу загальнолюдської свідомості і трансцендентного світу буття, наочності, феноменологія є, по Р., наука про чисту свідомість як переживання інтенциональних актів; Р. називає це переживання «розсудом суті» (Wesensschau). Претендуючи на нейтральну позицію в рішенні основного питання філософії, Р. запропонував виключити з феноменології «положення про буття». Прийняття «суті» зближує філософську позицію Р. з платонівським ідеалізмом; на відміну від «ідей» Платона, що мають онтологічний (битійственний) статус, «суть» Р. виступає лише як «значення», що не володіють сферою існування (хоча тенденція до онтологизму в Р. поступово наростала). Т. о. суб'єктивістські мотиви Р. поєднує з об'єктивно-ідеалістичними.
У пошуках твердих підстав Р. вимушений був безперервно видозмінювати свою філософію. У результаті він звертається до ідеї «життєвого світу», зближуючись з філософією життя . Перехід на позиції історичного трактування абсолютного досвіду здійснюється в одній з останніх робіт Р. «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія» (опубл. 1954), причому сучасну йому європейську духовну ситуацію Р. розглядає як кризисну, пов'язуючи це з пануванням сциентізма і натуралістічеськи-позітівістського світогляди взагалі.
Р. зробив вплив на сучасну буржуазну філософію; серед його учнів — М. Шелер, Н. Гартман, М. Хайдеггер і ін. Феноменологія (для якої характерна переорієнтація з об'єкту на суб'єкт, з понятійно-спекулятивних методів філософського аналізу — на «безпосереднє прозріння» і «переживання істини» і т. д.) послужила одним з джерел екзистенціалізму . Філософія Р. є віддзеркаленням глибокої кризи буржуазної філософської думки.
Соч.: Philosophic der Arithmetik, Bd I, Lpz., 1891: Vorlesungen zur Phänomenologie des inneren Zeitbewubtseins, Halle, 1928; Husserliana, Bd 1—8, ''s-gravenhague, 1950—1959; Erfahrung und Urteil, Hamb., 1954: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Філософія, як строга наука, «Логос», 1911, кн. 1.
Літ.: Яковенко Б. Ст, Філософія Е. Гуссерля, «Нові ідеї в філософії», 1913, сб.(збірка) 3; Шпет Р. Р., Явище і сенс, М., 1914; Какабадзе 3. М., Проблема «екзистенціальної кризи» і трансцендентальна феноменологія Е. Гуссерля, Тб., 1966; Гайденко П.П., Проблема інтенциональності в Гуссерля і категорії екзистенціаліста трансценденції, в збірці: Сучасний екзистенціалізм, М., 1966; Мотрошилова Н. Ст, Принципи і протиріччя феноменологічної філософії, М., 1968; Бегиашвілі А. Ф., Проблема початку пізнання в Б. Рассела і Е. Гуссерля, Тб., 1969; Farber М., The foundation of phenomenology, Camb., 1943; Diemer A., Ed. Husserl, 2 Aufl., Meisenheim am Glan, 1965; Tugendhat Е., Der Wahrheitsbegriff bei Husserl und Heidegger, 2 Aufl., B., 1970.
