Вірусні хвороби, широко поширені в природі хвороби людей, тварин, птиць, риб, комах, рослин, простих і навіть бактерій, що викликаються вірусами. До Ст би. людини відносяться: натуральна віспа і вітряна віспа, кір, герпес, грип, краснуха, паротит епідемічний, поліомієліт, гепатит вірусний , ендемічні енцефаліт (кліщовий, комариний і ін.), трахома, жовта лихоманка . У 50—60-і рр. 20 ст відкрито віруси парагрипу, гострого заразливого нежиті, аденовірусних і респіраторних синцитіальних інфекцій, що викликають гострі катари верхніх дихальних доріг (див. Катар дихальних доріг ), гострий бронхіт, фарінго-кон'юнктівальну лихоманку, епідемічний кератокон'юнктивіт. Ряд інших захворювань дихальних доріг викликають деякі типи кишкових вірусів, що є також збудниками асептичного серозного менінгіту, деяких шлунково-кишкових розладів і ін. Сказом, ящуром, ендемічним енцефалітом, геморагічними лихоманками і везикулою стоматитом чоловік може заражатися від тварин, орнітозом і пситтакозом — від птиць. Під час вступу вірусу в організм в нім відбуваються складні процеси, що приводять або до розвитку гострого інфекційного захворювання з вираженою клінічною картиною, або до захворювання, що протікає безсимптомний, або до тривало поточного хронічного захворювання. Таким чином, механізм розвитку і клінічні прояви Ст би. вельми всілякі і залежать від природи вірусів, їх вірулентності, доріг проникнення в організм, «тканинного тропізму» (розрізняють дермотропні віруси, що розмножуються в шкірі, пневмотропниє — в легенях, і нейротропні — в нервовій системі) і подолання природних захисних бар'єрів організму (шкіра, слизисті оболонки, реактивність кліток і ін.). Інкубаційний період Ст би. від 2—3 днів (грип, деякий енцефаліт і ін.) до 30 днів і більш (сказ, епідемічний гепатит і ін.). Зараження може відбуватися через повітря, пищу, молоко, воду або різні предмети, через укуси кровососучих членистоногих (комарів, москітів і кліщів).
Імунітет при Ст би. відрізняється тим, що вірус, хоча і поглинається лейкоцитами (див. Фагоцитоз ), в них не руйнується; найбільш істотне значення в противірусному імунітеті мають специфічні тканинні і гуморальні антитіла, вироблення яких в організмі пов'язане з функціональною активністю ретікуло-ендотеліальної системи як реакція на впровадження збудника. Один з чинників природної захисту кліток від вірусів — вироблення клітками інтерферону — речовини, що створює резистентність клітки до вірусу, хоча це захисна дія і короткочасно.
Лікування в основному симптоматичне. При деяких Ст би. (кліщовий енцефаліт) застосовують специфічну сироватку, що містить антитіла до збудника, специфічну вакцину (лікування наполегливих форм трахоми, герпетичного кон'юнктивіту), інтерферон (при вірусних кон'юнктивітах). Антибіотики на вірус не діють, вживання їх при Ст би. доцільно лише для запобігання бактерійним ускладненням. Профілактика: раннє виявлення і госпіталізація хворих; знищення хворих тварин — джерел інфекції, переносників, а також специфічна вакцинація живими або убитими вакцинами. Більшість Ст би. підлягає обов'язковій реєстрації і статистичному обліку. Відносно натуральної віспи і жовтої лихоманки існують міжнародні карантинні конвенції.
Літ.: Вірусні і рікетсіоз інфекції людини, пер.(переведення) з англ.(англійський), під ред. і з предісл.(передмова) М. П. Чумакова, М., 1955.
