Вірусологічна техніка, сукупність методів дослідження, апаратури і реактивів, що забезпечує вирощування вірусів і вивчення їх властивостей. До початку 1950-х рр. основним методом культивування вірусів було зараження сприйнятливих до них тварин, включаючи курячі ембріони. Введення методу одношарових культур кліток (тканин), а в подальшому культур органів привело до відкриття багато сотень раніше невідомих вірусів, значно полегшило здобуття їх в чистому вигляді і вивчення їх фізичних, хімічних і біологічних властивостей. Для вивчення структури вірусів, їх складових частин і внутріклітинного розвитку вірусів користуються електронною мікроскопією. Очищення вірусів забезпечується різними методами — ультрацентрофугуванням, адсорбцією на іонних обмінниках, фільтрацією через молекулярні сита; ці ж методи використовуються для здобуття нуклеїнових і білкових компонентів вірусів. За допомогою физико-хімічних і хімічних методів визначають склад нуклеїнових кислот і білків вірусів. Вірусні білки також ідентифікують за допомогою специфічних до них імунних тіл. Мітка радіоактивними ізотопами попередників нуклеїнових кислот (нуклеотидів) і білків (амінокислот) використовується для вивчення біосинтезу складових частин вірусів і т.п.
Літ.: Жданов Ст М. і Гайдамовіч С. Я., Вірусологія, М. 1966; Молекулярні основи біології вірусів, М., 1966.
