Вірусологія (від віруси і ...логия ), вірология, інфрамікробіология, наука про віруси — субмікроскопічних внутріклітинних паразитів; лише у середини 20 ст виділилася в самостійну дисципліну. Спочатку Ст людини, тварин і бактерій розвивалася в рамках мікробіології, а Ст вищих рослин — як розділ фітопатології . Ст займає важливе місце серед медико-біологічних наук, оскільки вірусні хвороби широко поширені у людини, тварин і рослин; крім того, віруси служать моделями, на яких вивчаються основні проблеми генетики і молекулярної біології. Перші монографії по вірусних хворобах тварин опубліковані М. Ріверсом (Лондон, 1928), Н. Ф. Гамалєєй (Москва, 1930), по вірусних хворобах рослин — В. Л. Рижковим (Москва, 1933), К. Смітом (Лондон, 1933). Перша лабораторія (по вірусних хворобах рослин) організована в 1930 при Українському інституті захисту рослин; у 1932 лабораторії по вірусних хворобах людини з'явилися у ряді інститутів медичної мікробіології. Інститут вірусології ним. Д. І. Івановського існує в Москві з 1946. Перша конференція з вірусних хвороб рослин відбулася в березні 1935 в Харкові, перша конференція з ультрамікробів, вірусів, що фільтруються, і бактеріофагу — в грудні того ж року в Москві. У 1966 на 9-м-коді Міжнародному конгресі з мікробіології вперше вибраний Міжнародний комітет з номенклатури вірусів; у 1968 відбувся 1-й Міжнародний конгрес із Ст в Хельсінкі.
В методичному відношенні Ст істотно відрізняється від мікробіології, оскільки віруси не удається культивувати на штучних живильних середовищах. Для дослідів з вірусами доводиться використовувати чутливих до них тварин і рослини, курячі ембріони (1932) і ізольовані тканини (з 1913 і особливо з 1925). Успіхи Ст залежали, перш за все, від розробки зручного методу культивування вірусів. Так, вивчення вірусу грипу просунулося вперед, коли визначили, що до цього вірусу чутливі тхори (1933) і білі миші (1934). У вивченні вірусів поліомієліту і кору, а також в створенні запобіжних вакцин проти цих хвороб вирішальне значення мало культивування вірусів в ізольованих тканинах мавп і людини. Для кількісного обліку вірусу і динаміки його розмноження застосовують різні методи титрування. Найважливіші з них засновані на тому, що вірус, розмножуючись в клітках, викликає видимі простим оком поразки. Бактерійні віруси (бактеріофаги) титрують по числу стерильних плям (Ф. Д''Ерелль, 1917), віруси рослин — по числу некрозів на зараженому вірусом аркуші (Ф. Холмс, 1929), віруси тварин і людини — на одношарових культурах тканин (Р. Дульбекко, 1952). Вперше хімічним дорогою був очищений В. Стенлі (1935) вірус мозаїчної хвороби тютюну. Створення ультрацентрифуг полегшило концентрацію вірусів і визначення маси вірусних часток. Так зване градієнтне, або фракціоноване, центрифугування в розчинах сахарози або солей металів дало можливість «розсортувати» вірусні частки, оскільки навіть при незначній відмінності їх ваги вони розподіляються шарами на різних рівнях розчину. Цей метод зіграв велику роль у вивченні стадій розмноження вірусів. Для вивчення фізіологічних умов розмноження вірусів запропонований (Ст Л. Рижков, 1938) метод метаболітов і антіметаболітов, яким стали визначати, як впливають на розмноження вірусу речовини, стимулюючі або пригнічуючі окремі біохімічні процеси. Вживання ізотопів (переважно радіоактивних) дозволило прослідити, з яких джерел черпає вірус речовини для побудови свого тіла. Окремі етапи розмноження вірусу вивчають в безклітинних препаратах, що містять, окрім вірусу, рибосоми, ферменти клітки і речовини, потрібні для побудови білків і нуклеїнових кислот. Електронна мікроскопія (з 1938) дозволила побачити вірусні частки, а можливість готувати ультратонкі зрізи — вивчати розвиток вірусу в тканинах (1945).
Ст тісно пов'язана з морфологією і фізіологією кліток, оскільки для вірусів клітки є місцем існування; з іншого боку, розміри вірусних часток близькі до розмірів крупних молекул, і це дає можливість вивчати їх методами, вживаними до молекул (рентгеноструктурний аналіз і т.п.). Основні проблеми сучасної Ст — це систематика вірусів і хіміотерапія вірусних захворювань, а також питання, пов'язані з генетикою і молекулярною біологією.
Журнали по В.: «Питання вірусології» (М., 1956—); «Archiv für die gesamte Virusforschung» (W., 1939—), «Virus» (Kyoto, 1951—); «Virology» (N. Y., 1955—); «Acta virologica» (Praha, 1957—); «Journal of General Virology» (L., 1967—); «Journal of Virology» (Baltimore, 1967—).
Літ.: Рижков Ст Л., Короткий нарис історії вивчення вірусів, «Тр. інституту історії природознавства і техніки АН(Академія наук) СРСР», 1961, т. 36, ст 8; Актуальні питання вірусології, М., 1965; Молекулярні основи біології вірусів, М., 1966; Жданов Ст М. Гайдамовіч С. Я., Вірусологія, М., 1966: Рижков Ст Л., Вірусологія, в сб.(збірка): Розвиток біології в СРСР, М., 1967; Вірусні хвороби рослин. Бібліографія вітчизняної літератури за 1924—1966 рр., М., 1967.
