Фітопатологія ( від фіто... і патологія ) , наука про хвороби рослин, засоби і методи їх профілактики і ліквідації. Підрозділяється на загальну і приватну. Загальна Ф. вивчає збудників хвороб, причини і умови їх виникнення, закономірності розвитку і поширення, особливо масових спалахів (епіфітотій ), анатомо-фізіологічні порушення в хворих організмах, питання імунітету і карантину рослин, розробляє прогнози появи хвороб, засоби і методи захисту рослин; включає також вчення про потворність. До приватної, або спеціальною, Ф. відносять з.-х.(сільськогосподарський) Ф., яка досліджує хвороби з.-х.(сільськогосподарський) культур; лісову Ф. – розділ про хвороби дерев і чагарників, про руйнуваннях мертвої деревини; Ф. декоративних рослин. Ф. використовує досягнення анатомії і фізіології рослин, мікробіології, мікології, генетики, селекції, рослинництва, хімії, фізики і ін. наук. Результати фітопатологичеських досліджень є теоретичним обгрунтуванням для побудови систем захисту рослин від хвороб, що мають особливо велике практичне значення в сільському господарстві.
Короткий історичний нарис. Шкода, що заподіюється рослинам хворобами, була відома людині давно. Так, в древніх греч.(грецький) і рім.(римський) авторів знаходять розрізнені описи іржі, головешки, раки дерев і ін. хвороб. На початку 18 ст робиться спроба класифікувати хвороби рослин (франц. ботанік Же. Турнефор). У 2-ій половині 18 ст багаточисельними дослідами (А. Т. Болотов в Росії, А. Тімет у Франції, Ф. Фонтана в Італії, Я. Фабріциус в Данії) була доведена заразливість головешки, спориньі, іржі і ін. хвороб, але природа хвороботворних агентів все ще залишалася невиясненою. У 1883 Ф. Унгер (Австрія) створив теорію висипів: хвороби рослин виникають в результаті «псування їх соків», від якого самозарождаются гриби, що є «висипами» (висипами, ексудатами). У 2-ій половині 19 ст ця антинаукова теорія була спростована роботами йому.(німецький) ученого А. Де Барі, русявий.(російський) міколога і фітопатолога М. С. Вороніна і їх учнів, що довели, що причина багатьох хвороб рослин – гриби. До 90-х рр. 19 ст Ф. розвивалася головним чином як відгалуження мікології, а рослини розглядалися в основному як пасивне місце існування фітопатогенних грибів. З кінця 19 ст настав період становлення Ф. як комплексної наукової дисципліни, що вивчає хвороби, що викликаються не лише грибами, але і вірусами і ін. паразитами.
Класичні дослідження Д. І. Івановського (1892) з'явилися основою вірусологічного напряму у Ф., медицині, ветеринарії і ін. суміжних науках. Особливо інтенсивно стали розвиватися вірусологічні дослідження після здобуття У. Стенлі (США, 1935) чистого кристалічного препарату вірусу тютюнової мозаїки. Роботи Н. Кобба в США, Г. Гоффарта в Германії, М. Франкліна у Великобританії, І. Н. Філіпьева, А. А. Парамонова, Н. М. Свешникової в СРСР і ін. поклали початок вченню про нематодних хвороби рослин. В кінці 19 і особливо в 1-ій половині 20 вв.(століття) у фітопатологичеських дослідженнях стали застосовувати методи екології, біоценології, фізіології, біохімії і імунології. К. Мюллер (Німеччина) обгрунтував залежність інкубаційного періоду помилкової борошнистої роси винограду (мільдью) від температури повітря і вологості. Подібні закономірності були виявлені для фітофтороза картоплі, іржі хлібних злаків парші яблуні і груші (роботи Е. Евердінгена в Нідерландах, До. М. Степанова, Н. А. Наумової, Д. Д. Вердеревського в СРСР), що дозволило розробити методи прогнозування багатьох інфекційних хвороб рослин і своєчасно, а тому ефективніше, використовувати пестициди . Дослідження фітопатологичеськой ролі агротехнічних чинників (сівозміна, терміни сівби, система обробки грунту, добрива) дали можливість обгрунтувати і розвинути агротехнічний метод боротьби з хворобами рослин (П. Зорауер в Германії, А. Л. Ячевський, Т. Д. Страхів, В. Н. Щегольов в СРСР, Г. Кейт в США і ін.). Починаючи з цього ж періоду приділяється зростаюча увага проблемі імунітету рослин до захворювань. Особливе місце в розвитку теорії імунітету рослин до хвороб займають праці Н. І. Вавілова, який розглядав імунітет як результат взаємодії рослини, збудника і умов середовища в еволюційному аспекті. З'ясована залежність стійкості сортів від паразитичної спеціалізації фітопатогенних організмів (роботи Я. Еріксона в Швеції, Е. Стекмена, У. Крістенсена і ін. в США, Н. І. Вавілова, А. А. Ячевського, М. С. Луніна, Д. Д. Вердеревського і ін. в СРСР). У багатьох країнах розвивається селекція рослин, стійких не лише до окремих, найбільш небезпечним хворобам, але і до їх комплексу. Поряд з основним імунологічним напрямом ведуться дослідження активного придбаного імунітету і хімічної імунізації рослин (Д. Карбоне в Італії, І. М. Поляків, М. Н. Родігин в СРСР і ін.).
Химіко-токсикологічній напрям у Ф. визначилося після відкриття в кінці 80-х рр. 19 ст бордоськой рідини (П. М. Мілларде, Франція), а потім вживання ін. фунгіцидів (формалін, мідний купорос, вапняно-сірчані відвари). Надалі швидко розвивається виробництво синтетичних фунгіцидів. Т. о., до середини 20 ст Ф. оформилася як комплексна наука, що складається з самостійних наукових дисциплін, – вчення про грибні хвороби (фітомікология), фітовірусологиі, вчення про бактеріози, нематодних хвороби (фітонематодология), вчення про причини і закономірності масових спалахів хвороб (епіфітотіологиі), фітоїммунологиі, фітотоксикологиі і ін.
Фітопатологія в СРСР. Сов. дослідники виявили ряд важливих закономірностей патогенезу, епіфітотіологиі багатьох видів головешки, іржавинних, борошнисто-росяних грибів, збудників парші, фітофтороза і ін. хвороб. Роботи, здійснені в 30–50-х рр. в Ленінградській лісотехнічній академії С. І. Ваніним, поклали початок вітчизняної лісовий Ф. З 50-х рр. у зв'язку з широким вживанням пестицидів і встановленням негативних сторін хімічного методу посилилася увага до інтегрованої захисту рослин – диференційованому поєднанню різних методів боротьби з хворобами в цілях максимального збереження корисних організмів, що має особливо велике значення у зв'язку з проблемами охорона природи . До 1975 закінчилася розробка інтегрованих методів боротьби з хворобами лісу і багато з.-х.(сільськогосподарський) культур, що забезпечують ефективний захист від найбільш шкідливих хвороб. Ведеться пошук (з кінця 60-х рр. 20 ст) речовин терапевтичної дії (такими властивостями володіють деякі антибіотики і системні фунгіциди).
Сов. селекціонери і фітопатологи створили коштовні іржостійкі сорти пшениці, сорти соняшнику, імунні до іржі, вовчка, помилкової борошнистої роси, білої і попелястої гнилизни; тютюну – до вірусу тютюнової мозаїки, чорної кореневої гнилизни, борошнистої роси і ін. Ведуться великі роботи із створення вілтоустойчивих сортів бавовника, удосконалюються методи боротьби з цим захворюванням. Для виведення імунних до хвороб сортів рослин вельми важливе значення мають роботи Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва в області мобілізації світових рослинних ресурсів, зокрема – виявлення форм і сортів, що володіють підвищеною стійкістю до різних захворювань, які можна використовувати в селекції як донорів стійкості. Успішному рішенню завдань захисту рослин від хвороб і подальшій розробці нових проблем Ф. сприяли: вивчення чинників і закономірностей імунітету рослин; розробка методом визначення хворобостійкості рослин, нових методів фітопатологичеськой експертизи і ранньої діагностики хвороб рослин; дослідження патогенезу грибних, бактерійних, вірусних і ін. хвороб; дослідження хімічної імунізації рослин різними препаратами, в результаті якої здатність протистояти хворобам передається двом – чотирьом наступним поколінням рослин; розробка методів багатолітніх прогнозів, необхідних для планерування об'ємів захисних заходів, технічних засобів захисту рослин і т.д.
Дослідження в області Ф. здійснюють науково-дослідні установи і вищі учбові заклади (Всесоюзний і республіканські інститути захисту рослин, фітопатологичеськие лабораторії галузевих з.-х.(сільськогосподарський) науково-дослідних інститутів в системі ВАСХНІЛ(Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені Ст І. Леніна) і міністерства сільського господарства СРСР, інститути мікробіології, генетики, фізіології рослин, біохімії в системі АН(Академія наук) СРСР, кафедри Ф. і кафедри нижчих рослин в університетах і з.-х.(сільськогосподарський) учбових закладах і ін.). Координацію фітопатологичеських робіт здійснює Відділення захисту рослин ВАСХНІЛ(Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені Ст І. Леніна). У університетах, з.-х.(сільськогосподарський) інститутах, технікумах введені спеціальні курси Ф., у деяких з.-х.(сільськогосподарський) вищих учбових закладах організовані факультети або відділення. Роботи фітопатологів публікуються в журналах: «Мікологія і фітопатологія» (з 1967), «Доповіді Всесоюзною ордени Леніна академії з.-х.(сільськогосподарський) наук ним. В. І. Леніна» (з 1936), «Вісник сільськогосподарської науки» (з 1956), «Захист рослин» (з 1956), «Сільськогосподарська біологія» (з 1966), «Хімія в сільському господарстві» (з 1963), реферативних журналах, працях з.-х.(сільськогосподарський) інститутів, збірках по окремих проблемах Ф., монографіях і ін.
Фітопатологія за кордоном. Інтенсивно розвиваються дослідження в області Ф. у соціалістичних країнах. Створені научно-ісследовательськие інститути, мережа станцій захисту рослин, а також фітопатологичеськие лабораторії і відділи в системі галузевих науково-дослідних інститутів і з.-х.(сільськогосподарський) дослідних станцій. Соціалістичні країни в рамках СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) здійснюють широку співпрацю в області Ф. У капіталістичних країнах найбільший розвиток фітопатологичеськие дослідження отримали в США, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Великобританії, Японії Нідерландах, Бельгії, Індії, Мексиці, Франції, Італії. Важливу роль грають національні фітопатологичеськие суспільства (особливо в США, Японії, Великобританії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)). Найбільш крупні установи по Ф. у США – дослідницький центр Міністерства сільського господарства (Белтсвілл) і університети штатів; у Великобританії – лабораторії по Ф. у Харпендене і Белфасті, Ротемстедськая дослідна станція; у Японії – Національний научно-ісследовательський інститут сільського господарства (Токіо) з мережею станцій префектур, державні університети (Токіо, Киото); у Індії – відділ мікології і фітопатології центрального інституту з.-х.(сільськогосподарський) досліджень (Нью-поділі); у Нідерландах – інститут фітопатологичеських досліджень (Вагенінген).
За кордоном розвиваються дослідження по інтегрованому захисту рослин, по хімії пестицидів, біологічним методам боротьби з хворобами фітопатологичеським методам. Успішно здійснюється селекція з.-х.(сільськогосподарський) рослин на імунітет до хвороб. Роботи фітопатологів друкуються в журналах: США – «Phytopathology» (з 1911), «Annual Review of Phytopathology» (з 1963); ГДР(Німецька Демократична Республіка) – «Nachrichtenblatt der Deutschen Pflanzenschutzdienst» (з 1921); Франції – «Phytoma» (з 1948); Чехословакії – «Ochrana rostlin» (з 1921) і багатьох ін. Періодично скликаються міжнародні з'їзди і конференції, конгреси із захисту рослин (8-й в 1975), пестицидів, фітопатологичеськие конгреси і ін.
Літ.: Горленко М. Ст, Сільськогосподарська фітопатологія, М., 1968; Журавльов І. І., Соколів Д. Ст, Лісова фітопатологія, М., 1969: Поляків І. М., Хімічний метод захисту рослин від хвороб, 2 видавництва, Л., 1971; Степанов До. М., Чумаків А. Е., Прогноз хвороб сільськогосподарських рослин, 2 видавництва, Л., 1972; Методи фітопатології, пер.(переведення) з англ.(англійський), під ред. М. Ст Горленко, М., 1974; Пересипкин Ст Ф., Сільськогосподарська фітопатологія, 2 видавництва, М., 1974; Тарр С. А., Основи патології рослин, пер.(переведення) з англ.(англійський), під ред. М. С. Луніна, М., 1975.
