Культури тканин, експлантація (біол.), метод тривалого збереження в живому стані кліток, тканин, невеликих органів або їх частин, виділених з організму людини, тварин або рослин. Перші успішні досліди по До. т. здійснив в 1907 американський учений Р. Гаррісон, помістивши в краплю лімфи шматочок зачатка нервової системи зародка жаби. Клітки зачатка залишалися живими декілька тижнів, з них зростали нервові волокна. Метод До. т. був вдосконалений французьким ученим А. Каррелем, американським — М. Берроузом. російським ученим А. А. Максимовим і ін., що використали як середовище плазму крові і витяг з тканин зародка. Основна умова успішного здійснення До. т. — строге дотримання стерильності. При культивуванні шматочків органів з'ясована низка запитань гістогенезу і генетичних стосунків між тканинами (Н. Р. Хлопін, 1940), чутливості їх до різних дій і ін.
Істотне зрушення в розвитку методу До. т. стався у зв'язку зі встановленням можливості культивування клітинної суспензії, що отримується з будь-якої тканини під впливом протеолітичного ферменту трипсину, розчинювального міжклітинну речовину. Для таких клітинних культур використовується синтетичне рідке живильне середовище, що містить фізіологічний розчин, 12 амінокислот, вітаміни, глюкозу і, як правило, сироватку крові (2—10%); обов'язкове додавання до цього середовища антибіотиків — Пеніциліну і стрептоміцину. Для До. т. використовуються залежно від конкретних завдань всілякі судини: стекла з поглибленням (для До. т. у висячій краплі), флакони, пробірки, матраци, великі судини типа ферментеров . Клітки суспензії прикріпляються до скла судин (стаціонарні одношарові культури) або залишаються в зваженому поляганні в судинах, що обертаються (суспензійні культури). Для культури органів користуються середовищем що складається з агару або желатин на фізіологічному розчині з додаванням вказаних вище компонентів. Інколи органи культивують на поверхні жовткової оболонки курячого яйця або на пластмасовому фільтрі з найдрібнішими порамі—«плоте» ( мал. 1 ).
Залежно від міри пристосування до умов існування поза організмом клітинні культури ділять на 3 категорії: 1) первинні культури, які можуть бути отримані практично з будь-якого органу, проте навіть при систематичній зміні живильного середовища (т.з. пасажі) зберігаються лише 20—30 днів, а потім гинуть; 2) диплоїдні штами, що отримуються в особливих умовах з ембріональних тканин людини і тварин; їх характерна межа — стабільність біологічних властивостей, зокрема постійність диплоїдного набору хромосом ; клітки зберігаються без зміни протягом 10—12 мес (до 50 пасажів); 3) лінії, що перевиваються (стабільні), повністю адаптовані до існування поза організмом; їх отримують з нормальних і ракових тканин; розмножуються необмежено довгий час.
Клітки різних культур морфологічно відрізняються один від одного ( мал. 2 , А і Б). У первинних культурах залежно від походження розрізняють фібробластоподобниє і епітеліоподобниє клітки ( мал. 2 , В і Г). Клітинні культури — прекрасний об'єкт для вивчення дії на клітку фізичних, хімічних і біологічних чинників. Особливо велике їх значення у вірусології: окремі групи вірусів викликають в культурах кліток специфічний ушкоджувальний ефект, тому клітинні культури використовують для діагностики вірусів . Крім того, вони є субстратом для здобуття живих противірусних вакцин. На До. т. можливе вивчення ряду загальнобіологічних питань: взаємини кліток і тканин, диференціювання кліток, закономірності мітоза, перетворення нормальної клітки на ракову і т. д. Культури органів широко використовуються при вивченні закономірностей розвитку зачатків в нормі і за експериментально змінених умов, при спільному культивуванні органів від тварин різного віку, вигляду і т. п.
Літ.: Пів Д., Культура кліток і тканини, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1963; Залкинд С. Я., Життя в пробірці, М., 1967; Cells and tissues in culture, ed. E. N. Willmer, v. 1, L.— N. Y., 1965.
