водно-сольовий обмін, сукупність процесів всмоктування, розподілу, вжитку і виділення води і солей в організмі тварин і людини. У.-с. о. забезпечує постійність осмотичні концентрації, іонного складу і кислотно-лужної рівноваги внутрішнього середовища організму (гомеостаз ).
Добова потреба у воді людини вагою 70 кг складає близько 2,5 л , з яких 1,2 л поступають у вигляді питної води, 1 л — з їжею, 0,3 л утворюється в організмі (при окисленні 1 г жиру утворюється 1,07 г , 1 г вуглеводів — 0,556 г і 1 г білків — 0,396 г води). Загальний вміст води в телі людини понад 60%, у тому числі усередині кліток у вигляді гидратационной і іммобільной води — 40%, усередині судин — 4,5%, в міжклітинній рідині — 16%. До складу організмів входять іони Na + , К + , Са ++ , Mg ++ , Cl - , сульфати, фосфати, бікарбонати; вони визначають характер физико-хімічних процесів в тканинах. Організмам необхідні і мікроелементи — Fe, Zn, З, Cu і ін., які беруть участь в окислювально-відновних реакціях, активують ферменти, входять до складу вітамінів і інших біологічно активних речовин. Всмоктування електролітів в кишечнику відбувається за участю ферментів і систем активного транспорту іонів . Іони, що всмокталися, поступають в кров або лімфу і переносяться до всіх кліток. По сольовому складу вне- і внутріклітинні рідини різко відрізняються один від одного: у клітках переважають іони К + , Mg ++ і фосфати, поза клітками — іони Na + , Ca ++ і Cl - . Ця відмінність підтримується діяльністю біологічних мембран і скріпленням іонів хімічними компонентамі клітки (наприклад, фосфоліпідами мозку, м'язів і печінка більше поглинаються іони натрію, чим калія). У організмі є і сольові депо: у кістковій тканині міститься багато Ca, в печінці депонуються різні мінеральні речовини, у тому числі мікроелементи.
Прісноводі тварини виділяють воду (що поступає через покриви і з їжею) нирками або їх аналогами (у безхребетних тварин); солі вони отримують з їжею або витягують з довкілля спеціальними клітками, розташованими в зябрах (у риб), в шкірі (в земноводних) і ін. Серед морських тварин є організми з такою ж осмотичною концентрацією крові, як і в морської води (молюски і ін.), і тварини, здатні до осморегуляції (морські костисті риби, плазуни і ін.). Кров цих тварин містить менше солей, чим морська вода; вони п'ють багату солями морську воду і опріснюють її, виділяючи концентровані розчини хлористого натрію сольовими залозами (носовою залозою — плазуни і птиці, зябрами — костисті риби). Солі магнію і кальцію віддаляються кишечником і нирками. Акули, скати, деякі інші морські тварини мають у крові і рідинах тіла високу концентрацію сечовини, їх організм отримує воду головним чином через зовнішні покриви по осмотичному градієнту. У ссавців основний орган регуляції водного балансу — нирки (див. Виділення, Видільна система ); при надлишку води бруньки виводять розведення мочу, при дефіциті води — концентровану.
Регуляція В.-с. о. відбувається нервово-гормональним дорогою. При зміні осмотичній концентрації крові збуджуються спеціальні чутливі утворення (осморецептори), інформація від яких передається в центр, нервову систему, а від неї до задньої долі гіпофіза . При підвищенні осмотичної концентрації крові збільшується виділення антидіуретичного гормону, який зменшує виділення води з сечею; при надлишку води в організмі знижується секреція цього гормону і посилюється її виділення нирками. Постійність об'єму рідин тіла забезпечується особливою системою регуляції, рецептори якої реагують на зміну кровонаповнення крупних судин, порожнин серця і др.; в результаті рефлекторний стимулюється секреція гормонів, під впливом яких нирки змінюють виділення води і солей натрію з організму. Найбільш важливі в регуляції обміну води гормони Вазопресин і глюкокортикоїди, натрію — Альдостерон і ангіотензин, кальцію — паратиреоїдний гормон і кальцитонін. Центральна нервова система координує діяльність різних органів і систем, забезпечуючи водно-сольовий гомеостаз. В процесі еволюції регуляція іонної і осмотичної постійності внутрішнього середовища організму стає усе більш точною.
Літ.: Гинецинський А. Р., Фізіологічні механізми водно-сольової рівноваги, М. — Л., 1963; Кравчинський Би. Д., Фізіологія водно-сольового обміну рідин тіла, Л., 1963; Проссер Л., Браун Ф., Порівняльна фізіологія тварин пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1967; Pitts R. F., Physiology of the kidney and body fluids, Chi., [1965].
