Осморегуляція (від осмос і лат.(латинський) regulo — направляю), сукупність физико-хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують відносну постійність осмотичного тиску (ОД) рідин внутрішнього середовища (міжклітинних рідин, лімфи, крові) в гомойосмотічеських тварин . Механізми О. виявляються в організмів, що мешкають в середовищах з різною концентрацією осмотічеськи активних речовин, головним чином солей, і при різному рівні вжитку як цих речовин, так і води. О. властива всім прісноводим і наземним тваринам; серед морських організмів О. володіють всі хребетні (окрім міксин), деякі ракоподібні. У основі фізіологічних механізмів О. лежить відповідний рефлекс: зміна ОД крові або міжклітинній рідині сприймається осморецепторами ; імпульси, що виникають в них, передаються в нервові центри, які регулюють вжиток води і солей і їх виділення осморегулірующимі органами, — нефридіями, нирками, сольовими залозами і ін. Механізм О. може бути гіперосмотичним, коли ОД внутрішнього середовища більше, ніж в рідині зовнішнього середовища, і гипоосмотічеським, коли внутрішнє ОД менше зовнішнього. У першому випадку надлишок води виділяється тваринним головним чином через нирки (рослиною — переважно через устьіца); у другому — пасивну втрату води через покриви тіла організм заповнює, споживаючи багату солями воду і виділяючи надлишок солей в основному через сольові залози. Всі прісноводі тварини і морські хрящові риби характеризуються гіперосмотичних регуляцією. У акул і скатів це обумовлено високою концентрацією в крові сечовини. У тіло цих тварин через проникні для води ділянки покривів по осмотичному градієнту поступає вода. Надлишок її у всіх тварин виділяється нирками або їх аналогами (скоротливі вакуолі простих, нефридії), а солі всмоктуються з прісної води клітками зябрового апарату або шкіри (в земноводних). Гипоосмотічеськая регуляція характерна для морських костистих риб, морських плазунів і деяких інших. Ці тварини втрачають воду через покриви і з сечею. Для компенсації втрат вони п'ють морську воду, що опріснюється клітками сольових залоз і ін. органами, що виділяють концентровані розчини солей. У ссавців основний орган О. — нирки, здатні виділяти гіпотонічну сечу при надлишку води і осмотічеськи концентровану, — при її дефіциті. Прохідні риби (наприклад, лососі) і деякі ракоподібні володіють обома механізмами О. і можуть жити як в прісній, так і в морській воді.
В пойкилосмотічеських тварин (морські молюски, голкошкірі) ОД крові міняється паралельно з його зміною в зовнішньому середовищі. Проте у цих тварин є клітинна О.: при збільшенні ОД крові в клітках на таку ж величину зростає концентрація органічних речовин (головним чином амінокислот), для яких клітинна мембрана слабо проникна. В результаті концентрація солей і вміст води в клітці не міняються, ОД вирівнюється за рахунок накопичення осмотічеськи активних речовин. При зменшенні ОД зовнішнього середовища і крові в клітках знижується концентрація органічних речовин. Т. о., клітинна О. створює умови для обмеженої адаптації пойкилоосмотічеських тваринних до коливань ОД в зовнішньому середовищі. Див. також Активний транспорт іонів, Водно-сольовий обмін, Виділення, Видільна система, Жадання, літ.(літературний) при цих статтях і при ст. Осмотичний тиск .
