Структура літературного твору, будова витвору словесного мистецтва, його внутрішня і зовнішня організація, спосіб зв'язку складових його елементів. Наявність певної структури забезпечує цілісність твору, його здатність втілювати і передавати виразимий в нім вміст. При безпосередньому сприйнятті витвору мистецтва його структура не фіксується свідомістю, не виділяється, бо для сприйняття твір існує саме як конкретна цілісність. Коли ж наукове іськусствознаніє ставить своїм завданням вивчення того, «як зроблений» твір, тоді виявляється необхідним вичленення структури твору і поглиблене дослідження як її самої, так і її ролі в процесах створення і сприйняття художнього об'єкту.
Усвідомлений аналіз структури художнього твору можна знайти у всякому науковому мистецтвознавчому дослідженні. Проте в 20 ст у зв'язку із загальнофілософською розробкою проблем структурного аналізу (див. Структура і Структуралізм ) вивчення структури твору стало осмисляться як спеціальна методологічна установка іськусствознанія (літературознавства). Вона отримала різні теоретичні обгрунтування залежно від загальнометодологічній орієнтації учених (див., наприклад, Структуралізм в літературознавстві).
Відрив структурного аналізу від вивчення вмісту твору властивий, наприклад, як феноменологічній естетиці Н. Гартмана або Р. Інгардена, де мистецтвознавче дослідження зводиться переважно до виявленню «шарової» структури, так і ряду робіт представників ОПОЯЗ а, присвячених вивченню системи «прийомів», за допомогою яких зроблений твір. У сучасному радянському літературознавстві намітилися різні дороги подолання обмеженості структурного аналізу в спадщині «формальної школи». Єдине розуміння структури, способів її аналізу і їх місця в загальній мистецтвознавчій (літературознавством) методологію ще не досягнуто; проте можна вже позначити основні дороги рішення даної задачі.
Як ні своєрідна структура кожного конкретного, наприклад літературного твору, вона має ряд загальних меж з принципами будови іншого твору того ж жанру, того ж роду і вигляду мистецтва. Структура виявляється носительніцей не лише індивідуальних змістовно-формальних особливостей даного твору, але і загальних ознак жанру роду, загального стилю, художнього перебігу всієї літератури як вигляду мистецтва і, нарешті, мистецтва в цілому як опредмеченной художньої діяльності.
Якщо естетика ставить завдання побудувати структурну модель художнього твору (як цілісної системи образів), то теорія літератури покликана показати заломлення загальних для всіх мистецтв інваріантних законів будови проїзв.(твір) у творінні словесного мистецтва. В той же час теорія літератури повинна враховувати широку варіаційну здатність загальних принципів будови літературних творів як в морфологічному (жанрово-родовому), так і в історичному (породжуваному змінами творчих методів, стилів, течій) напрямах.
Структурну модель літературного твору можна представити у вигляді ядра, оточеного декількома оболонками. На зовнішній оболонці розташовується словесний матеріал, з якого безпосередньо полягає твір. Що розглядається сам по собі матеріал є якимсь текст, який, будучи відомою «вибіркою» з народної або літературної мови нації, виявляє, як правило, певну самостійну естетично-стилістичну цінність (так, говорять про піднесеність складу в одах М. Ст Ломоносова, про салонову вишуканість лексики «поез» І. Мешканця півночі, про нарочиту огрубленності словника Ст Ст Маяковського), проте художнім сенсом ще не володіє. Художньо-значимою (див. Мова художня ) структурна «оболонка» твору стає лише постільки, поскільки вона набуває знакового характеру, тобто виражає увязнену в ній духовну інформацію, випромінює ту специфічну поетичну енергію, яка виходитиме із змістовного «ядра» твору Само ядро що включає тему і ідею твору, має, на відміну від вмісту побутових, ділових, наукових і пр. текстів, двостороння, двоелементна (інтелектуально-емоційне) власна будова, т.к. іськусство пізнає життя і одночасно оцінює його. Необхідність органічно з'єднати словесну оболонку з духовним ядром, зробивши її гранично прозорою для нього, виразною, поетично осмисленою, приводить до появи в структурі двох проміжних оболонок, що зазвичай іменуються внутрішньою і зовнішньою формою. Внутрішня форма — система образів, які мають ще, як і само вміст, чисто ідеальний характер, але вже володіють плотською конкретністю і тому звернені до уяви того, що сприймає, — т. с. образів-персонажів (т.з. характери ) і їх взаємодія (сюжет ) . Зовнішня ж форма є рівень подальшої плотської конкретизації вмісту, на якій воно вже з'являється безпосередньо спогляданню, а не уяві. Стосовно літератури зовнішня форма — система матеріальних засобів організації мовної тканини, які дозволяють добитися активізації звукової сторони тексту (у вірші — це рими, асонанси, алітерація; див.(дивися) Фоника ) і які здійснюють його ритмічну (а в поезії — ритмічну для метро), стилістичну і композиційну впорядкованість (архітектоніка твору, послідовний або інверсійний розвиток дії, принципи сполучення описів, діалогу персонажів, прямої авторської мови і т.д.; див.(дивися) також Композиція ) , що і робить текст носієм нової, надсемантичної, художньої інформації, що знаходиться в підтексті твору.
Т. о., поняття С. л. п. охоплює всі приватні і конкретні прояви його будови — характери, сюжет, фабулу, композицію, архітектоніку і т.п., дозволяючи тим самим виявити не лише кожне з них, але і їх координацію і супідрядність в структурі твору як художнього цілого. Це істотно, оскільки структура має ієрархічний характер, т.к. елементи, що знаходяться на змістовному рівні (ідейно-тематичне ядро), грають роль підсистеми, що управляє, яка послідовно передає свою інформацію з рівня на рівень, поки вона не розіллється по всьому словесному субстрату твору. В той же час, як і у всякій самоврядній системі, тут існує зворотний зв'язок (традиційно визначувана як зворотний вплив форми на вміст): впорядкування словесного матеріалу що перетворює його на зовнішню форму твору, а потім народження внутрішньої форми із зовнішньої коректують «накази», що посилаються із змістовного ядра, приводячи часом до його серйозної зміни.
Т. о., вивчення С. л. п. не протистоїть його традиційному аналізу в плоскості «вміст — форма», але лише розвиває і конкретизує такий аналіз, оскільки розкриває внутрішню будову як вмісту, так і форми твору. В той же час структурний підхід допомагає пояснити морфологічне і історіко-методологічне різноманіття літературних форм, пов'язане саме з варіюванням загальних принципів будови витвору словесного мистецтва. Варіювання виражається в тому, що кожного структурного елементу літератури набуває то більша, то менша питома вага в конкретній цілісності твору: скажімо, в поезії питома вага зовнішньої форми значно більша, ніж в прозі; у детективному романі роль сюжету невимірний більша, ніж в ін. жанрах; у ліриці і в епосі різне співвідношення інтелектуальних і емоційних «зарядів» вмісту; з ін. сторони, сповна виразні, наприклад, зміни у всій структурі драми, породжені классицистічеським методом П. Корнеля, романтичним, — Л. Тика, реалістичним — А. П. Чехова. Отже, аналіз структури конкретного твору, наприклад літературного, передбачає: а) певне уявлення про загальні принципи будови художнього твору; б) знання законів їх модифікації в літературі, а потім — в даному роді, жанрі, напрямі, стилі і, нарешті, в) уміння виявити структурну неповторність твору, що вивчається, що диктується своєрідністю вирішуваного художником творчого завдання.
Літ.: Виготський Л. С., Психологія мистецтва, 2 видавництва, М., 1968; Гартман Н., Естетика, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1958; Інгарден Р., Дослідження по естетиці пер.(переведення) з польськ.(польський), М.. 1962; Теорія літератури. Основні проблеми в історичному освітленні, [кн. 1], М., 1962; Структурно-типологічні дослідження, М., 1962; Гей Н. До.. Мистецтво слова, М., 1967; Соколова. Н., Структура художнього твору, в його кн.: Теорія стилю, М., 1968; Лотман Ю. М., Структура художнього тексту, М., 1970; Успенський Би. А., Поетика композиції. Структура художнього тексту і типологія композиційної форми, М., 1970; Проблеми художньої форми соціалістичного реалізму, T. I—2, М., 1971; Каган М. С., Морфологія мистецтва, ч. 1—2, Л., 1972; Utitz Е., Grundlegung der allgemeinen Kunstwissenschaft, Bd 1—2, Stuttg., 1914—1920; Weliek R.. Warren A., Theory of literature, 3 ed., X. Y., 1963 (є літ.(літературний)): Poetica. Poetyka. Поетика, [т. 1—2], Waisz. — P. — The Hague, 1964—66; Structure in art and science, N. Y., 1970.
