Аббасиди
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Аббасиди

Аббасиди, династія арабських халіфів (750—1258), що походила від Аббаса, дядьки Мухаммеда . Скориставшись успіхами антіомейядського руху (повстання Абу Мусліма ) шиїта , А. повалили Омейядов . Першим халіфом А. став Абу-ль-Аббас ас-Саффах [750—754]. Арабську знать втратило колишнього виняткового положення; головною опорою А. стала феодальна знать Ірану і Середньої Азії. Центр Халіфату перемістився з Сирії до Іраку. Столицею держави А. став Багдад, заснований в 762 халіфом А. аль-Мансуром (у літературі держава А. інколи називають Багдадський халіфат). У Халіфаті А., так само як і в Халіфаті Омейядов, панували феодальні стосунки при збереженні сильних рабовласницького і патріархального устроїв. Найбільшої могутності Халіфат А. досяг при халіфах аль- Мансуре [754—775], аль-Махді [775—785], Харун Ар-Рашиде [786—809] і аль- Мамуне [813—833].

загрузка...

  Посилення в державі А. феодального гніту, зростання податків викликали багаточисельні народні повстання ( Муканни повстання 70—80-х рр. 8 ст, Бабека повстання на початку 9 ст, повстання у Вірменії в 9 ст і ін.). В кінці 8 ст від держави А. почали відпадати окремі області (наприклад, Марокко, 788). У 9 ст процес розпаду держави А. посилився: на територіях Ірану, Середньої Азії, Закавказзі Єгипту стали утворюватися фактично самостійні держави, в яких правили місцеві династії ( Тахиріди, Саффаріди, Тулуніди, Багратіди і ін.). Викликане цими процесами скорочення доходів А. намагалися відшкодувати посиленою експлуатацією тих, що залишилися областей, що привело до їх економічного занепаду. Щоб протистояти зростанню сепаратизму провінційної феодальної знаті, А., починаючи з аль-Мутасима [833—842], оточили себе гвардією з тюркських невільників і фактично виявилися в її владі. Аль-Мутаваккиль [847—961], що намагався боротися зі всесиллям гвардії, був убитий. Повстання рабів зінджей (почалося в 869), насилу пригнічене урядовими військами в 883 остаточно підірвало могутність А. У 945 Буїди, що захопили Багдад, позбавили А. політичній владі; у халіфів залишився лише авторитет духовного глави суннітов; світські правителі отримували від них інвестітуру. Деяке значення А. мали при Сельджуках, як прапор боротьби проти Фатімідов, їм удалося при енергійному халіфові ан-Насире [1180—1225] відновити свою світську владу в Багдаді і прилеглих районах. У 1258 останній халіф А. аль-Мустасим [1242—58] був страчений Хулагу. У 1261 мамлюкський султан (див. Мамлюки ) бей-барс визнав халіфом аль-Мустансира — одного з А., Хулагидов, що врятувалися від переслідувань. У 1517, після завоювання Єгипту турками, його нащадок (дійсний або уявний) Мутаваккиль III був перевезений до Стамбулу. Пізніше на цій підставі народилася легенда про передачу А. духовного суверенітету турецьким султанам.

  Літ.: Бартольд Ст Ст, Вигадування, т. 6, М., 1966, с. 15-78; Беляєв Е. А., Араби, іслам і арабський халіфат, М., 1965; Історія країн Азії і Африки в середні віки, М., 1968, ч. 2, гл.(глав) 8; Hitti P. K.; History of the Arabs, 8 ed., L., 1964; Abbāsides, Encyclopedie de L''lslam, 2 ed., t. I, P.—Leiden, 1960.

  О.Г. Битих шляхів.