Омейяди , династія арабських халіфів (661—750), що відбувалася з мекканського курейшитського роду Омейя. Першим омейядським халіфом був Муавія I, син глави мекканських курейшитов Абу Суфьяна. Будучи намісником Сирії, Муавія виступив проти халіфа Алі і в 660 проголосив себе (у Єрусалимі) халіфом, але лише в 661, після вбивства Алі очолив халіфат. Продовжуючи політику своїх попередників, О. завоювали Північну Африку, велику частину Піренейського півострова, Середню Азію і ін. території (див. Арабські завоювання ); вели тривалу, але безуспішну війну проти Візантії, робили декілька облог Константинополя (668—69, 673—78 і ін.). О. ввели спадковий принцип верховної влади в роді О. (замість обрання халіфів після Мухаммеда ). Вони перенесли столицю з Куфи до дамаску (халіфат О. інколи називається Дамаським халіфатом), Сирія стала столичною провінцією халіфату. Основною соціальною опорою О. була арабська феодалізіровавшаяся знати, основною продуктивною силою — селяни-общинники і спільники. Праця рабів застосовувалася головним чином у сфері обслуговування і у військах. Ремісниче виробництво і торгівля зберігалися переважно в руках податного корінного населення; воно ж займалося лихварством, а також поставляло службовців в державний апарат. Після смерті останнього омейядського халіфа з Суфьянідов (нащадків Абу Суфьяна) Язіда I (правив в 680—683) халіфат фактично розпався. Його відновили в кінці 7 ст Мерваніди, халіфи галузь О., почало якій поклав Мерван I (правив в 683—685). При О. в державних установах замість грецьких і ін. місцевих мов була введена арабська мова. Сасанідськие і візантійські монети, що знаходилися до того в обігу, замінені золотим динаром і срібним дірхемом арабської чеканки. Значного розвитку досягли торгівля і ремесло. В той же час важкі побори і нові податки, якими обкладалося підкорене арабами населення (при О. замість фіксованої дані часів арабських завоювань був введений податок по платоспроможності), поземельна політика О., розрахована на зростання державних доходів і що ущемлювала інтереси не лише місцевого, але і арабського населення, відмову від норм первинного ісламу, звільняючих обернених в іслам підданих неарабського походження від податку джізья, звузили соціальну базу О. і привели до потужних антиурядових повстань, проходівшим головним чином під гаслами шиїтів (див. Шиїзм ) і харіджітов . В результаті повстання 747—750 під керівництвом Абу Мусліма О. були повалені, до влади прийшли Аббасиди . Одному з тих, що небагатьох уціліли О. Абдаррахману I удалося дістатися до Іспанії і заснувати там в 756 емірат Кордовський поклавши початок династії Кордовських О.
Літ.: Бартольд Ст Ст, Епоха Омейядов по новітніх дослідженнях, Соч., т. 6, М., 1966; його ж, Халіф Омар II..., там же; Заходер Би. Н., Історія східного середньовіччя, М., 1944; Беляєв Е. А., Араби, іслам і арабський халіфат, М., 1965; Надірадзе Л. І., Проблема державної власності на землю в халіфаті в VII—VIII вв.(століття), у збірці: Арабські країни, М., 1970: Петрушевський І. П., До історії рабства в халіфаті VII—X вв.(століття), «Народи Азії і Африки», 1971 № 3; Shaban М. A., The Abbasid revolution, L., 1970.
