Абдаррахман (Абд Ер-Рахман). У еміраті Кордовськом (з 929 — халіфаті Кордовськом):
Абдаррахман I (ок. 734 — 788), емір з 756, засновник династії кордовських Омейядов і емірату на Піренейському півострові, по прізвиську «ад-Дахиль» («Прибулець»).
Рятуючись від переслідувань Аббасидов біг в 750 з Сирії через Північну Африку до Іспанії, захопив Кордову і тоді ж був проголошений еміром Андалусиі. Проводячи централізаторськую політику, успішно боровся з арабо-берберською племінною знаттю. Відобразив напади християнських правителів Північної Іспанії і франків Карла Великого.
Абдаррахман II (792 — 852), правнук А. I, емір з 822. Відомий заступництвом наукам і мистецтву. У релігійній політиці відрізнявся віротерпимістю. Великий розмах будівництва при А. II привів до посилення фіскального гніту.
Абдаррахман III (891 — 961), «ан-Насир» («Звитяжний»), що прозвав, емір з 912, халіф з 929. Відновив емірат, що розпався при його попередниках. У 931 узяв Сеуту, в 932 — Толедо; з 955 Леон і Наварра платили дань А. III. Обмінювався посольствами з Візантією і імператором «Священної Римської імперії» Оттоном I. Прагнучи мати озброєну силу, не залежну від феодалів і не пов'язану з населенням, сформував гвардію з рабів-європейців («сакаліба»). Володів сильним флотом на Середземному морі. Заохочував будівництво. При А. Ill була побудована заміська резиденція Захра, почато будівництво мечеті Кордовськой. Правління А. Ill — вершина могутності кордовських Омейядов.
Літ.: Кудрявцев А. Е., Іспанія в середні віки, Л., 1937; Dozy R., Histoire des musulmans d''espagne..., nouv. ed., t. 1—3, Leyde 1932; Levi-provencai E., Histoire d''espagne musulmane, 2 éd., t. 1—3, P., 1950—53.
