Арабські завоювання, військові підприємства арабів, початі урядом Медіни після підпорядкування повсталих племен Аравійського півострова (див. Арабських племен повстання 632—633 ) і створення Халіфату. Вони завершилися завоюванням арабами країн Ближнього і Ср. Сходу, Сівши. Африки і Юго-Зап. Європи.
А. з. проходілі під прапором ісламу . Перший етап А. з. — 30—50-і рр. 7 ст, при халіфах Абу Бекре [632—634], Омарові [634—644], Османові [644—656]. У 633 загін урядів. військ під команд.(командувач) Халіда ібн аль-Валіда спільно з бедуїнами Сівши.-Вост. Аравії узяв р. Хиру (Юж. Ірак). У тому ж році до Палестини і Сирії вторглися 3 загони арабських племінних ополчень. Слабке візантійське військо було розбите арабами у Ваді-араба, а його залишки знищені в лютому 634 в Дасина. Звістка про рух візантійського війська, сформованого імператором Іраклієм в Едесі, викликало перекидання (березень 634) загону Халіда з Хири в околиці дамаску. Після 6 місяців облоги дамаск у вересні 635 здався арабам. Проте наближення 50-тисячного візантійського війська змусило арабів очистити зайняті ними сирійські міста і зосередитися біля берегів Ярмука. Тут 20 серпня 636 візантійське військо було наголову розбите арабами. Услід за тим араби знов зайняли дамаск і інші міста Сирії, а після заняття Єрусалиму в 638 і Кесарія в 640 вся Сирія і Палестина виявилися під їх владою.
В Іраку після узяття Хири арабські загони потерпіли ряд поразок від іранських військ Сасанідов і були вимушені очистити б. ч.(переважно) завойованій території. На початку літа 637 араби, що отримали підкріплення, отримали перемогу над великим іран. військом в битві при Кадісиі і зайняли столицю сасанідського Ірану Ктесифон. У 641 араб.(арабський) війська узяли Мосул, в 642 в Нехавенда отримали вирішальну перемогу над іранськими військами Йездегерда III. Після цього опір арабам на території Ірану чинили лише окремі області і міста. У 651 всю територію держави Сасанідов (до р. Амударьі) було включено до складу Халіфату. У 640 араб.(арабський) війська вторглися до Вірменії, правителі якої в 652 визнали залежність від Халіфату; у 654 за договором арабам здалася столиця Вост. Грузії — Тбілісі.
В кінці 639 невеликий арабський загін під командуванням Амра ібн Аль-аса вторгся до Єгипту. У 640 араби, число яких завдяки прибулим підкріпленням збільшилося до 10 тис., після узяття Фарами, Більбейса і інших єгипетських міст обложили Вавілон, гарнізон якого здався в квітні 641. У 642 арабам за договором була здана Александрія, але в кінці 645 візантійський десант за допомогою повсталих жителів витіснив арабів з міста і влітку 646 арабських військ повторно узяли його штурмом. У Сівбу. Африці арабські кінні загони в кінці 642 і в 643 зробили рейди в Барку і Тріполітанію і підпорядкували місцеві берберські племена. У 648 араби захопили Кіпр. Військові успіхи арабів, що набагато поступалися своїм противникам в озброєнні і військовій техніці, пояснювалися, з однієї сторони, політичним і військовим ослабінням Візантії і держави Сасанідов в результаті тривалої війни, яку вони вели між собою (602—629), а з іншої — тим, що населення Візантії і держави Сасанідов, що жорстоко пригноблювалося, не надавало арабам серйозного опору; дань, встановлена арабами, в деяких випадках, мабуть, була легше за колишні податки.
В середині 7 ст в А. з. настала деяка перерва, викликана релігійно-політичними ускладненнями в Халіфаті (боротьба за владу між халіфом Алі і Муавієй, що завершилася запануванням Омейядов, повстання харіджітов ), а також необхідністю організації управління величезною державою, створеною в результаті 1-го етапу А. з. На 2-м-коді етапі А. з., що почався в кінці 7 ст, араби, зробивши своїм опорним пунктом р. Кайруан (осн. у 670), завоювали Сівбу. Африку, до 709 дійшли до Танжера і берегів Атлантичного океану. У 711 війська арабів і берберів на чолі з Таріком висадилися на Піренейському півострові. Розгромивши вестготів 19 липня 711 (в оз.(озеро) Ханда) і отримавши перемогу в Есихи, арабські війська узяли Кордову, Толедо і інші міста. Військо прибулого в 712 з Сівши. Африки Муси ібн Нусайра зайняло Медіну-Сидонію, Кармону, Севілью і Меріду. До 718 Піренейський півострів, за винятком невеликої частини на півночі, перейшов в руки арабів. У 720 араби вторглися в Галію, зайняли Септіманію і Нарбонн. Подальше їх просування до Європи було зупинене після розгрому арабських військ франкськой кіннотою і піхотою Карла Мартелла поблизу Пуатье 4 окт.(жовтень) 732, а потім — узяття Піпіном Коротким Нарбонна і Септіманії в 759. На Сході араби в 711—713 завоювали іранську провінцію Мекран (що тимчасово відпала від Халіфату під час усобиць), Синд, область по ніж.(ніжній) Інду, і р. Мултан; у 706—712 — Согд і Хорезм. У 1-ій чверті 8 ст, зломивши наполегливий опір місцевих селянських ополчень і знищивши командний шар феодалів, араби завоювали Закавказзю. У 1-ій половині 9 ст вони зайняли Крит, Мальту, Сіцілію. З 2-ої половини 9 ст А. з. в основному припинилися.
Результатом А. з. була арабізация низки завойованих країн. Мова, релігія, багато елементів матеріальної і духовної культури арабів зробили великий вплив на народи завойованих країн. У свою чергу араби сприйняли багато елементів культури завойованих народів. Склалася своєрідна арабська культура . Надалі на значній частині завойованих територій виникли ряд арабських держав.
В Ср. Азії, Ірані, Закавказзі, на Піренейському півострові арабське панування було ліквідоване в результаті визвольної боротьби народів цих країн.
Літ: Мідників Н. А., Палестина від завоювання її арабами до хрестових походів, т. 1, СП(Збори постанов) Би. 1903; Беляєв Е. А., Араби, іслам і арабський халіфат в раннє середньовіччя, 2 видавництва, М., 1966; Буніятов 3., Азербайджан в VII—IX вв.(століття), Баку, 1965; Історія країн Азії і Африки в середні віки, М., 1968, с. 97—123; Wellhausen J., Das arabische Reich und sein Sturz, B., 1902; Hittv Ph. K., History of the Arabs, 8 ed., N. Y., 1964; Харбутлі Алі Хусні, Аль-араб фе Урубба (Араби в Європі), [Каїр], 1965.
