Сасаніди, іранська династія, що правила в 3—7 вв.(століття) на Ближньому і Середньому Сході; відбувалася з Парса (див. Фарс ); названа на ім'я Сасана, мабуть, батька Папака — першого царя Парса з роду С. Син Папака Ардашир I, засновник держави С., в 224 розбив парфянського царя Артабана V, поклавши т.ч. кінець існуванню Парфянського царства, і в 226/227 коронувався в Ктесифоне. При Ардашире I і Шапуре I (правив в 239—272) був об'єднаний Іран і приєднані обширні області до З. і Ст від нього. У 3 ст в державі С. ще зберігалися ряд «царств»: Сакастан (Систан), Керман, Мерв і ін., а також автономні міста типа полісів. Успіхи С. в зовнішній політиці, і зокрема перемоги над Римом, зміцнили державу С. і привели до посилення центральної влади шахиншаха («царя царів»). Вже при утворенні держави С. спиралися на іранське жречество. Зороастрізм став державною релігією, зороастрійська церква — одній з головних політичних і економічних сил країни. Кінець 3 — почало 4 вв.(століття) — період тимчасового внутрішнього ослабіння держави С., невдач в боротьбі з Римом; в цей час від держави С. відпав ряд областей на Сході. Шапур II (правив в 309—379) відновив і зміцнив владу С. в деяких раніше втрачених областях; у війнах з Римською імперією спірні райони Месопотамії і біля 4 / 5 Вірменські царства відійшли до С. (за договором 387); з Візантією до початку 6 ст С. в основному підтримували мирні стосунки. У 5 ст царі місцевих династій Вірменії, Албанії Кавказькою, Іберії були замінені намісниками С. Прі Шапуре II посилилася влада пануючи і зороастрійській церкві. Будівництво нових «царських» міст супроводилося втратою автономії старими містами. Деякі «царства», що існували раніше, і напівзалежні володіння знаті в 4 і 5 вв.(століття) зникають. Концентрація влади в руках вищих представників сановної знаті, воєначальників і жречества супроводилася посиленням експлуатації іранської общини і наростанням в 5 ст соціальної і політичної кризи; у 2-ій половині 5 ст відбувалися повстання в Закавказзі, в 571—572 — у Вірменії. До середини 5 ст С. успішно боролися з об'єднаннями східних і північних племен (хионітамі і ін.), але війни з ефталітамі завершилися поразкою С. і загибеллю пануючи Пероза (правив в 459—484). С. втратили області к В. від Мерва. На початку 90-х рр. 5 ст почалося Маздакитськоє рух, після якого відбуваються глибокі зміни в системі управління, соціально-політичній структурі і культурі держави С. До послемаздакитському часу відноситься початок розвитку (або зміцнення) феодальних стосунків при збереженні важливого значення рабовласницького устрою. Усередині общини в ході майнової і посадової диференціації виділявся шар азатов-дехкан, з середовища яких поступово зростали дрібні і середні землевласники; у залежність від них потрапляли члени общини і її раби, що розорялися. У 5 ст поряд з подушною податтю і податком на з.-х.(сільськогосподарський) продукцію (від 1 / 6 до 1 / 3 урожаю) селяни обкладалися різними зборами і несли повинності. Розділ майна знаті під час маздакитського руху сприяв розвитку селянського господарства, але найбільші вигоди витягували азати-дехкане. У 5 ст економічний стан більшості общинників різко погіршало. При Хосрове I Ануширване (правив в 531—579) частина старої знаті виявилася в безпосередній економічній залежності від держави і царя, що матеріально підтримував її, але що прагнув не допустити відродження її політичного засилля. Зросла роль бюрократичного апарату і чиновництва. Податкова реформа Кавада I (правив в 488—496, 499—531) — Хосрова I встановила фіксований поземельний податок хараг (див. Харадж ), а також подушну подать (гезіт), від якої були звільнені стани воїнів, духівництва і писарів. У 6 ст держава С. добилося великих успіхів в зовнішній політиці: у 558—568 були розгромлені ефталіти, і в державу С. включений ряд областей в Афганістані і Середній Азії (до Ю.-З.(південний захід) від Амударьі, частиною втрачених до 80-м-коду рр. 5 ст при Перозе; близько 570 був завойований Йемен; близько 589 розгромлені ті, що вторглися в державу С. тюрки. З початку 6 ст відбувалися війни між Візантією і державою С. Война Хосрова II з Візантією (з 602) привела спочатку до захвату С. східних провінцій Візантії, але потім, після поразки іранських військ на початку 20-х рр. 7 ст, Хосров був повалений (628). Тривала війна, що привела до виснаження матеріальних ресурсів держави, різке збільшення податків підірвали політична і економічна могутність С.; в 628—632 змінилося близько 10 царів. При Йездегерде III (правив в 632—651/652) держава С. було завойовано арабами.
Літ.: Пігульовськая Н. Ст, Візантія і Іран на рубежі VI і VII вв.(століття), М. — Л., 1946; її ж, Месопотамія на рубежі V і VI вв.(століття), М. — Л., 1940; Луконін Ст Р., Культура Сасанідського Ірану, М., 1969; Періханян А. Р., Сасанідський судебник, Ер., 1973; Фрай Р. Н., Спадщина Ірану, [пер. з англ.(англійський)], М., 1972; Nöldeke Th., Geschichte der Perser und Araber zur Zeit der Sasaniden, Leyden, 1879; Christensen A., L''lran sous les Sassanides, 2 ed., Cph., 1944; Ghirshman R., Parthes et Sassanides, P., 1962.
