Зороастрізм, релігія, поширена в давнину і ранньому середньовіччі в Середній Азії, Ірані, Афганістані, Азербайджані і ряду ін. країн Близького і Середнього Сходу, а в даний час в парсов в Індії і гебров в Ірані. Названа по імені пророка Зороастра (іран. Заратуштра до середини 6 ст до н.е.(наша ера)). Священний канон З. — «Авеста» . Для З. характерні: монотеїстська тенденція, виражена у вірі у верховного, або єдиного, бога Ахурамазда, по імені якого З. називають маздеїзмом, і дуалізм, що протиставляє два вічних почала, — добра і зла, боротьба між якими складає вміст світового процесу. До силам зла в З. належать дайви (пізніше деви — «демони») — натуралістичні боги індоїранськой релігії (залишилися богами в Індії і в частини Іранських племен), відмінні від асур («владика», Іранське ахура), богів з особливою владою морального порядку. Головну роль в ритуалі З. грає вогонь, що розглядається як втілення божественної справедливості, арти. На чолі сил добра в З. стоять Ахурамазда (пізніше Ормазд) і його дух Спента-Майн'ю (Святий дух), на чолі сил зла — ворожий дух-руйнівник Анхра-Майнью (пізніше Ахріман), надалі як злий бог прямий суперник Ахурамазди. Маздеїзм розвивався в епоху виникнення державних утворень і боровся з культом дайвов, пов'язаним із старим жречеством і родоплеменной знаттю. Згідно З., мета світового процесу, перемога добра над злом досягається розвитком подій на цьому світі, причому особлива роль належить людині, що володіє свободою вибору (ця концепція обгрунтована вже в Гатах, прадавній частині Авести): він може встати на будь-яку сторону в боротьбі добра і зла, але спільне колективне зусилля прибічників дійсної віри приведе до кінцевої перемоги сил добра. Обов'язком людини по відношенню до доброго початку, як і засобом індивідуального порятунку, є не стільки обряди і молитви, скільки спосіб життя, наказаний З.; основні знаряддя в боротьбі із злом — «добра думка», «добре слово» «добра справа». Особливе значення надається множенню благого матеріального буття (від розведення худоби і землеробства до капіталістичного підприємництва в сучасних парсов) і твору потомства, що умножає воїнство доброго початку. З. завжди був чужий аскетизм.
З. остаточно оформився як державна релігія при Сасанідах . Після арабських завоювання З. ще 3—4 століття грав значну роль в Ірані і сусідніх країнах; тоді ж було написано багато творів літератури З. на среднеперсидськом мові, у тому числі обширна енциклопедія З. — Денкарт (9 ст). З подальшим поширенням ісламу багато послідовників З. емігрували до Індії, їх нащадки — парси. У епоху суперництва з християнством і потім ісламом в З. наголошується прагнення принизити значення злого духу; парси визнають, по суті, лише бога Ормазда, а Ахріман мислиться в основному як символ поганих тенденцій в людині.
Істочн.: Kent R. G., Old Persian, 2 ed., New Haven, 1953; Pahlavi texts, transl. by E. W. West., v. 1—5, L., 1890—97 (Sacred Books of the East, v. 5, 18, 24, 37, 47).
Літ.: Струве Ст Ст, Батьківщина Зороастрізма, «Радянське сходознавство», 1948, т. 5, с. 5—34; Абаєв Ст І., Скіфський побут і реформа Зороастра, «Archiv orientáini», 1956, v. 24 № 1; Історія таджицького народу, т. 1, М., 1963; Widengren G., Die Religionen Irans, Stuttg., 1965 (бібл.); Duchesne-guillemin J., La religion de I''iran ancien, P., 1962. Див. також літ.(літературний) при ст. «Авеста», Заратуштра .
