смоли Поліефірниє, ненасичені олігомери (олігоефіри), наприклад полімалєїнати і олігоефіракрілати. Суміші вказаних олігоефіров і розчини їх в здатних сополімеризуватися мономерах (стирол, метилметакрилат, діаллілфталат і ін.) зазвичай також називаються поліефірнимі смолами.
Олігоефіри отримують поліконденсацією в розплаві або інертному розчиннику: полімалєїнати
з малеїнової кислоти HOOCCH = CHCOOH або її ангідриду (інколи в суміші з ін. дикарбоновою кислотою або ангідридом) і гліколя; олігоефіракрілати
з ненасиченої монокарбонової кислоти [зазвичай акриловою Ch 2 =CHCOOH або метакриловою Ch 2 =C (Ch 3 ) COOH], гліколя і дикарбонової кислоти. У приведених вище формулах А і А'' — двовалентні залишки, що входять до складу молекул гліколя і дикарбонової кислоти відповідно; Х=—Н, —СНз або —cl; х = 1-5; в = 0-5; n = 1—20. Як гліколів найчастіше використовують етілен-, діетілен-, тріетілен- і 1,2-пропіленгліколі; інколи (головним образом при здобутті олігоефіракрілатов) гліколі частково або повністю замінюють гліцерином, пентаеритритом або ксилітом . Як дикарбонові кислоти застосовують адіпінову кислоту, себацинову, фталеву, ізофталеву, терефталеву (див. Фталеві кислоти ), тетрахлорфтальовую і ін.
Ненасичені олігоефіри — в'язкі рідини або тверді речовини з температурою розм'якшення 30—150 °С, молекулярною масою 300—3000, щільністю 1,1—1,5 г/см 3 (20 °C).
Розчини олігоефіров — зазвичай рідини з в'язкістю 75—7000 мн × сек/м; або спз здатні при затвердінні перетворюватися на тверді тривимірні полімери. Отвержденниє П. с. відрізняються високою міцністю, хорошою адгезією до скловолокна, паперу і металів, стійкістю до дії води, мінеральних і органічних кислот, бензину, масел і окислювачів, а також хорошими електроізоляційними властивостями.
Велику частину П. с. застосовують як єднальні для склопластиків . Крім того, їх широко використовують для приготування лакофарбних матеріалів (див. Поліефірниє лаки ) , як компаунди полімерні для заливки деталей радіо- і електротехнічного устаткування, для просочення пористих металевих відливань з метою їх герметизація, а також для здобуття галантерейних виробів і ін. П. с. застосовують і як основу композицій для наливної полови, мастик і клеїв (див. Поліефірниє клеї ) для склеювання склопластиків між собою, а також з азбоцементними і древесноволокністимі плитами, сотопластамі і ін. матеріалами. П. с. випускаються в СРСР (ПН-1, ПН-3, ПН-8 і ін.), США (атлак, селектрон, хетрон), Великобританії (крістік селлобонд), Франції (родестер, стерпон), ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (легуваль, палаталь). У 1973 світове виробництво П. с. склало близько 1,3 млн. т.
Літ.: Довідник по пластичних масах, під ред. М. І. Гарбара [і ін.], т. 2, М., 1969, с. 7. Див. також літ.(літературний) при ст. Полімери .
