Поліефіри , полімери, що містять в основному ланцюзі макромолекули функціональні групи простих (прості П.) або складних (складні П.) ефірів. П. можуть бути насиченими і ненасиченими.
Прості П., HO—[—R—O—] n —h, де R — вуглеводневий радикал різної будови, що містить не менше двох атомів вуглецю, отримують полімеризацією циклічних окислів (наприклад, пропилену окислу, етилену окислу ) або поліконденсацією гліколів. Складні П. лінійної структури, Н-[-ОАО-СО-А'' -СО-] n -oh, де А — вуглеводневий радикал, А'' — залишок органічної або неорганічної кислоти (наприклад, поліетилентерефталат, нуклеїнові кислоти ), отримують поліконденсацією або гліколів з двоосновними кислотами або їх ангидрідамі, або оксикислот . При використанні багатоатомних спиртів (число груп ВІН більше 2, наприклад гліцерину, пентаеритриту і різних поліолов) отримують розгалужені (наприклад, смоли алкіду ) або зшиті П.
Властивості П. дуже всілякі і залежать від хімічного складу, структури, молекулярної маси і наявності функціональних груп (—ОН і —СООН). Як правило, прості П. еластічнєє складних. П. можуть вступати в хімічну реакції по кінцевих функціональних групах із збільшенням молекулярної маси; ненасичені П. здатні «зшиватися» з утворенням тривимірних структур (див. також Затвердіння полімерів ) . Складні П. гидролізуются під дією кислот і лугів, прості П. значно стійкіше до гідролізу. Вживання П. визначається їх властивостями. Ненасичені П. невисокої молекулярної маси (олігоефіри) застосовують як компоненти клеїв, лакофарбні матеріали, для просочення і т.п. (див., наприклад, Поліефірниє смоли ) . П. високої молекулярної маси використовують у виробництві пластмас (наприклад, полікарбонати ) , плівок і поліефірних волокон .
