1) військова частина різних пологів військ і спеціальних військ у всіх видах озброєних сил; організаційно самостійна бойова, адміністративна і господарська одиниця (див. Військова частина ) . П. бувають: мотострілкові, мотопіхотні, піхотні, танкові, ракетні, артилерійські, зенітні, розвідувальні, інженерні, зв'язки і ін. Мотострілкові (мотопіхотні, піхотні) П. є загальновійськовою тактичною частиною. У кожному П. є орган управління (штаб), декілька батальйонів (дивізіонів, ескадрилей), підрозділи бойового, матеріального і технічного забезпечення. П., за винятком окремих, входять до складу з'єднань (дивізій, бригад). У Росії і Західній Європі (Німеччина, Франція, Швеція і ін.) П. з'явилися в 16—17 вв.(століття) У 18—19 вв.(століття) організація П. піддавалася неодноразовим змінам. У 1-у світову війну 1914—18 піхотний П. у всіх арміях зазвичай мав 3—4 батальйони (по 4 роти кожен), підрозділи розвідки, станкових кулеметів і тилові. Кавалерійський П. складався з 4—6 ескадронів. Істотні зміни в організації П. сталися перед 2-ою світовою війною 1939—45 і в ході її. В цей час були створені танкові, механізовані, авіаційні, воздушнодесантниє П. і ін. Піхотний (стрілецький) П. під час війни складався з 3—4 батальйонів підрозділів артилерії, мінометів, протитанкової артилерії, зенітних кулеметів і ін.
2) У Росії 13—17 вв.(століття) частини бойового порядку армії, що діє, яка ділилася на 5—7 П.: передової, великої, правої руки, лівої руки, сторожової, засідка, ертоул (розвідувальний). 3) Військова одиниця і територіально-адміністративний округ на Україні в 16—18 вв.(століття) У 16 ст з'явилися П. реєстрових козаків як військові частини і називається по імені міст і містечок. З 30-х рр. 17 ст козацькі реєстрові П. грають роль адміністративно-територіальних округів, а під час Визвольної війни 1648—54 цей принцип був поширений на всю звільнену територію України. П. підкорялися гетьманові, їх кількість вагалася від 16 до 20. Поряд з ними продовжували існувати П. як військові одиниці. На Слобідській Україні в 17 ст було утворено з козачого населення 5 військово-територіальних П.: Сумський, Ахтирський, Ізюмський, Харківський і Острогожський. Після Андрусовського перемир'я 1667 на Лівобережній Україні залишилося 10 П., що підкорялися гетьманові України. На чолі П. стояв полковник, що обирався козаками, пізніше призначався гетьманом. Полковник здійснював на території П. адміністративне, військове і судове управління за допомогою старшини, обираною на полковій раді. П. ділився на сотні (від 7 до 20) і налічував 1—3 тис. козаків. Територія П. охоплювала площу від 2—3 тис. до 20—30 тис. км 2 . В містах адміністративна влада належала городовим отаманам, в селах селянське населення обирало войтов, козаче — отаманів. В процесі розвитку кріпацтва і злиття старшини з російським дворянством виборність стає номінальною. Одночасно йшов процес обмеження полкової самоврядності російським урядом. В кінці 18 ст П. як адміністративно-територіальні одиниці припинили існування.
