Фрейдизм, загальне позначення різних шкіл і течій, прагнучих застосувати психологічне учення З. Фрейда для пояснення явищ культури, процесів творчості і суспільства в цілому. Ф. як соціальну і філософсько-антропологічну доктрину слід відрізняти від психоаналізу як конкретного методу вивчення несвідомих психічних процесів, принципам якого Ф. надає універсальне значення, що приводить його до психологизациі суспільства і особи.
Ф. з самого початку свого існування не був чимось єдиним; подвійне відношення самого Фрейда до несвідомому, в якому він бачив джерело одночасно як творчих, так і руйнівних тенденцій, зумовило можливість різного, інколи прямо протилежного тлумачення принципів його учення. Вже серед найближчих учнів Фрейда в 1910-х рр. виникла суперечка про те, що слід вважати основним рушійним чинником психіки. Якщо у Фрейда таким визнається енергія несвідомих психосексуальних потягів, то у А. Адлера і в заснованій їм індивідуальній психології цю роль грає комплекс неповноцінності і прагнення до самоствердження, в школі аналітичної психології До. Р. Юнга першоосновою вважається колективне несвідоме і його архетіпи, а для О. Ранка (Австрія) вся людська діяльність виявлялася підпорядкованої подоланню первинної «травми народження». Широке поширення Ф. почалося після 1-ої світової війни 1914—18 і було зв'язано як із загальною кризою буржуазного суспільства і культури, такі кризою ряду традиційних напрямів психологічної науки. При цьому різні напрями Ф. прагнули заповнити відсутнє у Фрейда філософське і методологічне обгрунтування положень його учення, спираючись на різні філософські і соціологічні доктрини. Виділилася біологизаторськоє течія, що хилиться у бік позитивізму і біхевіорізма і особливо впливове в США; воно надало значну дію на розвиток психосоматичної медицини (психосоматіка ); до цього ж напряму примикають і досліди зближення Ф. з рефлексологією, кібернетикою і т.д. Набув поширення т.з. соціальний фрейдизм; у своїй традиційній формі він розглядає культурні, соціальні і політичні явища як результат сублімації психосексуальної енергії, трансформації первинних несвідомих процесів, що грають у Ф. роль базису по відношенню до соціальної і культурної сфери. В кінці 1930-х рр. виник неофрейдізм, який прагне перетворити Ф. у чисто соціологічну і культурологічну доктрину, пориваючи при цьому з концепцією несвідомого і з біологічними передумовами учення Фрейда; найбільшого поширення він набув в США після 2-ої світової війни 1939—1945 (Е. Фромм, До. Хорні, Р. Салліван). З кінця 40-х рр. 20 ст під впливом екзистенціалізму виникли т.з. екзистенціальний аналіз (Л. Бінсвангер, Швейцарія) і медична антропологія (Ст Вайцзеккер, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)). Характерні спроби використання Ф. з боку протестантських (Р. Нібур, П. Тілліх ) і частково — католицьких теологів (І. Карузо в Австрії, т.з. ліві католики і ін.). Специфічне заломлення Ф. отримав в 1960-х рр. в ідеології руху «нових лівих» (Р. Маркузе, «Ерос і цивілізація», 1955, і ін.) через посредство учня Фрейда Ст Райха, ідеолога т.з. сексуальній революції. Вплив Ф. особливо виявилося в соціальній психології, етнографії (американська культури-антропологія, тісно пов'язана з неофрейдізмом), літературознавстві, літературній і художній критиці (див., наприклад, Ритуально-міфологічна школа ) і ін. Поряд з цим дія Ф. позначилося в теорії і практиці різних модерністських художніх течій (сюрреалізм що претендував на розширення сфери мистецтва через залучення несвідомого, і т.д.).
Літ.: Волошинов Ст Н., Фрейдизм, М. — Л., 1927; Бассин Ф. П., Фрейдизм в світлі сучасних наукових дискусій, «Питання психології», 1958 № 5, 6; Freud and the 20 century, Cleveland, 1963; Brown J. A. C., Freud and postfreudians, Harmondsworth, 1967.
