Психосоматіка (від психо... і греч.(грецький) soma — тіло), в широкому сенсі термін, прийнятий в медицині для позначення такого підходу до пояснення хвороб, при якому особлива увага приділяється ролі психічних чинників у виникненні, течії і результаті соматичних захворювань.
П. у вужчому сенсі або психосоматична медицина, є напрям в сучасній зарубіжній медицині, що виник на основі вживання теорії і техніки психоаналізу до тлумачення і терапії т.з. неврозів органів і органічних захворювань. Набула поширення в США Нідерландах, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Швейцарії і ін. західно-європейських країнах. За оцінкою представників психосоматичної медицини, близько 50% всіх органічних захворювань в індустріально розвинених країнах мають психогенний характер. Поряд з гіпертонією виразкою шлунку, тиреотоксикозом і т.п. до психосоматичних захворювань відносять також бронхіальну астму, цукровий діабет, глаукому, ревматичний артрит і ін. Були зроблені спроби розробити систему відповідностей тим часом або іншим органічним захворюванням і специфічними рисами вдачі і особи (Ф. Данбар, США) типами емоційних конфліктів (Ф. Александер і школа Чикаго).
В механізмі виникнення цих захворювань («соматизації») особлива роль відводиться порушенням в ендокринній системі. Основним методом лікування виступає психотерапія, мета якої полягає у встановленні прихованих для самого пацієнта зв'язків між його емоційними конфліктами і виникненням соматичних симптомів. На теоретичні побудови П . зробили вплив, окрім психоаналізу такі школи ідеалістичної філософії 20 ст, як екзистенціалізм (Л. Бінсвангер), німецька філософська антропологія 20 ст (медична антропологія Ст Вейцзеккера) і ін.
Літ.: Alexander F. Psychosomatische Medizin, Ст, 1951; Dunbar F., Emotions and bodily changes, 4 ed., N. Y., 1954; Weiss E., English O. S., Psychomatic medicine, 3 ed., — L. 1957; Weinzsäcker V., Wyss D., Zwischen Medizin und Philosophie Gött., 1957, Rattner J., Psychosomatische Medizin heute, z., 1964.
