Юнг (Jung) Карл Густав (26.7.1875, Кесвіль, поблизу Базеля, — 6.6.1961, Кюснахт, Цюріх), швейцарський психолог і психіатр, засновник одного з напрямів глибинній психології — «аналітичній психології». У 1900-х рр. співробітник Е. Блейлера в Цюріху, розробив техніку вільних асоціацій, перетворивши її на один з основних методів психіатричного дослідження. У 1907—12 один з найближчих співробітників З. Фрейда, перший голова Міжнародного психоаналітичного суспільства (1911—14). Передивляється Ю. основних положень психоаналізу (трактування лібідо як психічній енергії взагалі, заперечення сексуальної етіології неврозів, розуміння психіки як замкнутої автономної системи, що функціонує за принципом компенсації, і ін.) привів до його розриву з Фрейдом.
В роботі «Метаморфози і символи лібідо» (1912) досліджував спонтанна поява фольклорних і міфологічних мотивів в снах пацієнтів. Виходячи з цього, постулював існування в психіці людини, окрім індивідуального несвідомого, глибшого шару — колективного несвідомого, яке, по Ю., є віддзеркалення досвіду колишніх поколінь, що відобразилося в структурах мозку. Вміст його складають загальнолюдські прототипи — архетіпи (наприклад, образ матері-землі, героя, мудрого старика, демона і т. п.), динаміка яких лежить в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь і т. д. Архетіпи недоступні безпосередньому сприйняттю і усвідомлюються через їх проекцію на зовнішні об'єкти. Центральну роль серед архетіпов Ю. відводив архетіпу «самозвеличання» (das Selbst) як потенційному центру особи на відміну від «Его» («Я») як центру свідомості. Інтеграція вмісту колективного несвідомого — мета процесу становлення особи (самореалізації, індівідуациі). Основне завдання психотерапії — відновлення порушених зв'язків між різними рівнями психіки; у традиційних культурах, динамічна рівновага між ними здійснюється, по Ю., за допомогою міфів, обрядів, ритуалів як засобів активізації архетіпов. В цілому в трактуванні природи архетіпов і колективного підсвідомого позитивістські ідеї переплітаються в Ю. з метафізичними уявленнями про психіку як якусь безособову субстанцію і т. п., що граничать з окультизмом .
Ю. розробив типологію характерів («Психологічні типи», 1921, русявий.(російський) пер.(переведення) 1924), в основі якої лежить виділення домінуючій психічній функції (мислення, відчуття, інтуїція, відчуття) і переважаючій спрямованості на зовнішній або внутрішній світ (екстравертівний і інтровертівний типи). Зробив великий вплив на порівняльне вивчення релігій, міфології, фольклору (До. Кереньі, М. Еліаде і др.; міжнародний щорічник по проблемах культури «Eranos-jahrbuch», видавництво з 1933 в Цюріху), а також естетику і літературно-художню критику (Р. Рід, Великобританія, і ін.). У 1948 був створений інститут Ю. у Цюріху, в 1958 — Міжнародне суспільство аналітичної психології (з 1955 — журнал «Journal of Analytical Psychology» в Лондоні).
Соч.: Gesammelte Werke, 17 Bd, Z. — Stuttg., 1958—; Posthume Autobiographic, 4 Aufl., Z., 1967; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Психоз і його вміст СП(Збори постанов) Би, 1909.
Літ.: Аверінцев С. С., «Аналітична психологія» К. Г. Юнга і закономірності творчої фантазії, «Питання літератури», 1970 №3; Fordham F., An introduction to Jung''s psychology, L., [1953]; Jacobi J., Die Psychologie von C. G. Jung, 5aufl., Z.— Stuttg., 1967; Meier С. A., Experiment und Symbol. Arbeiten zur komplexen Psychologie C. G. Jungs, Z., 1975.
