Несвідоме, в широкому сенсі — сукупність психічних процесів, операцій і станів, не представлених в свідомості суб'єкта. У ряді психологічних теорій Би. — особлива сфера психічного або система процесів, якісно відмінних від явищ свідомості. Термін «Би.» використовується також для характеристики індивідуальної і групової поведінки, дійсній меті і наслідки якого не усвідомлюються. Термін «Би.» широко уживається в філософії і психології, а також в психіатрії, психофізіології, юридичних науках, мистецтвознавстві.
Загальна ідея про Б., висхідна до вчення Платона про пізнання-спогад (анамнезі), залишалася пануючою аж до нового часу. Інший характер вона отримала після постановки Р. Декартом проблеми свідомості. Ідеї Декарта, що затверджував тотожність свідомого і психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце лише чисто фізіологічна, але не психічна, діяльність мозку. Концепція Б. вперше чітко сформульована Г. Лейбніцем («Монадология», 1720), що потрактував Би. як нижчу форму душевної діяльності, лежачу за порогом усвідомлених вистав, що підносяться, подібно до острівців, над океаном темних перцепцій (сприйнять). Першу спробу строго матеріалістичного пояснення Б. зробив Д. Гартлі (Англія), що зв'язав Би. з діяльністю нервової системи. Німецька класична філософія стосувалася в основному гносеологічного аспекту несвідомого. І. Кант зв'язує Б. з проблемою інтуїції, питанням про плотське пізнання (несвідомий апріорний синтез). Інший характер знайшло Б. у поетів-романтиків і теоретиків романтизму, що розвивали на противагу раціоналізму Освіти свого роду культ Би. як глибинного джерела творчості. Іррационалістічеськоє учення о Б. висунув А. Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Е. Гартман, що звів Би. у ранг універсального принципу, основи буття і причини світового процесу. У 19 ст почалася лінія власне психологічного вивчення Б. (І. Ф. Гербарт, Р. Фехнер, Ст Вундт, Т. Ліппс — Німеччина). Динамічну характеристику Б. вводить Гербарт (1824), згідно з яким несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому слабкіші витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.
Нова стимул-реакція у вивченні Б. дали роботи в області психопатології, де в цілях терапії стали застосовувати специфічні методи дії Б. (спочатку — гіпноз). Дослідження, особливо французькою психіатричної школи (Ж. Шарко і ін.), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, що не усвідомлюється пацієнтом. Продовженням цієї лінії з'явилася концепція австрійської лікарки і психолога 3. Фрейда, що почав зі встановлення прямих зв'язків між невротичними симптомами і спогадами травматичного характеру, які не усвідомлюються через дію особливого захисного механізму, — витіснення . Відмовившись від фізіологічних пояснень, Фрейд представив Би. у вигляді могутньої ірраціональної сили, антагоністичної діяльності свідомості. Несвідомі потяги, по Фрейду, можуть виявлятися і ставитися під контроль свідомості за допомогою техніки психоаналізу . Швейцарський психолог До. Юнг, окрім особистого Б., ввів поняття колективного Б., об'єктивної психіки, різні рівні якою ідентичні в осіб певної групи, народу, всього людства. Учення Фрейда о Б. отримало чисто іррационалістічеськую трактування у ряді сучасних буржуазних філософсько-психологічних концепцій.
В радянській психології проблема Б. розробляється особливо у зв'язку з теорією установки Д. Н. Узнадзе . Психофізіологічні аспекти Б., І. М. Сеченовим, що вивчалися, і І. П. Павловим, досліджуються у зв'язку з аналізом сну і гіпнотичних станів, кіркових і підкіркових утворень, явищ автоматизму в трудовій і спортивній діяльності і т.д. Останнім часом обговорюються можливості вживання кібернетичних вистав і методів моделювання Б. Несмотря на багаточисельні спроби, поки не удалося побудувати цілісної теорії, що пояснює механізми і структуру Б.
Літ.: Нові ідеї у філософії, сб.(збірка) 15 — Несвідоме, СП(Збори постанов) Би. 1914; Фрейд 3., Несвідоме, в його кн.: Основні психологічні теорії в психоаналізі, М-коді.—П., 1923; Сеченов І. М., Кому і як розробляти психологію?, Ізбр. проїзв, т. 1. М., 1952; Бочорішвілі А. Т., Проблема несвідомого в психології. Тб., 1961; Чхартішвілі Ш. Н., Проблема несвідомого в радянській психології, Тб., 1966; Бассин. Ф. П., Проблема несвідомого, М., 1968; Macintyre А. С., The unconscious. A conceptual analysis, L.—N. Y., 1958; Bellak L., The unconscious, «Annals of New York Academy of Sciences», 1959, v. 76, art. 4; Whyte L. L., Unconscious before Freud, N. Y., [I960]; L’inconscient. 6 Colloque de Bonneval, P., 1966.
