Біхевіорізм (від англ.(англійський) behaviour — поведінка), що веде напрям в американській психології, що зробив значний вплив на всі дисципліни, пов'язані з вивченням людини. У основі Б. лежить розуміння поведінки людини і тварин як сукупності рухових і таких, що зводяться до них вербальних і емоційних відповідей (реакцій) на дії (стимул-реакції) зовнішнього середовища. Виник на рубежі 19— 20 вв.(століття) під безпосереднім впливом експериментальних досліджень психіки тварин. Т. до. у цих дослідженнях не міг застосовуватися метод самоспостереження, що панував при вивченні психіки людини, то була побудована методика експерименту, заснованого на серії контрольованих дій на тваринах і реєстрації їх реакцій на ці дії. Ця методика була перенесена і на вивчення психіки людини. Загальнометодологічними передумовами Б. з'явилися принципи філософії позитивізму, згідно з якими наука повинна описувати лише безпосередньо спостережуване, а будь-які спроби аналізу внутрішніх, безпосередньо не даних для спостереження механізмів відхиляються як філософські спекуляції. Звідси основну тезу Б.: психологія повинна вивчати поведінка, а не свідомість, яка в принципі безпосередньо не спостережуване; поведінка ж розуміється як сукупність зв'язків «стимул-реакція — реакція» (S — R). Родоначальником Би. є Е. Торндайк . Програма Б. і сам термін були вперше запропоновані Дж. Уотсоном (1913). На формування наукових основ Би. великий вплив зробили роботи Ст М . Бехтерева і І. П. Павлова .
Згідно Б., у людини при народженні є відносно невелике число природжених схем поведінка (дихання, ковтання і т.п.), над якою надбудовуються складніші процеси, аж до утворення складних «репертуарів поведінки» (Б. Ськиннер). Вдала реакція закріплюється і надалі має тенденцію до відтворення — «закон ефекту». Закріплення реакцій підкоряється «закону вправи», тобто багатократного повторення одних і тих же реакцій у відповідь на одні і ті ж стимул-реакції, внаслідок чого ці реакції автоматизуються. Для пояснення того, яким чином вибирається дана реакція у відповідь на дану дію, Торндайк висунув принцип «проб і помилок», згідно з яким вироблення всякої нової реакції починається із сліпих проб, що продовжуються до тих пір, поки одна з них не приведе до позитивного ефекту.
Найвищого розвитку Б., у його класичній формі, досяг в 20-х рр. Основні ідеї, методики дослідження і терміни Б. були перенесені в антропологію, соціологію, педагогіку. У США ці науки, об'єднувана вивченням поведінка, отримали загальну назву «Біхевіоральних наук»; ця назва зберігається і до цих пір, хоча тепер в більшості випадків воно вже не виражає безпосереднього впливу ідей Би. У післявоєнний час традиції Б. були продовжені у ряді досліджень по машинному переведенню, а також в американських концепціях т.з. програмованого вчення (Б. Ськиннер).
Здійснений Би. поворот до об'єктивного вивчення психіки, розроблені їм нові методики експерименту, широке залучення в психологію математичних засобів склали сильну сторону Б. Однако в радянській і зарубіжній психології Б. був підданий серйозній критиці (вона була почата гештальтпсихологией і продовжена в роботах Л.С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, Ж. Піаже і ін.) за усунення з психології таких фундаментальних понять, як свідомість, мислення, воля і т.д., за ігнорування соціальної природи психіки, за огрублення і примітивізацію унаслідок цієї поведінки людини, і, кінець кінцем, за втрату власне предмету психології. Справедливість цієї критики була підтверджена і самим розвитком Б.: його послідовники ввели в схему S — R т.з. проміжні змінні, тобто знов звернулися до аналізу психіки і тим самим відмовилися від основного тези Б. у його класичній формі (див. Необіхевіорізм ).
Літ.: Уотсон Д же. Б., Біхевіорізм, в кн.: Велика радянська енциклопедія, т. 6, М., 1927; Експериментальна психологія, сост. П. Фресс і Ж. Піаже, пер.(переведення) з франц.(французький), ст 1—2, М., 1966, гл.(глав) 1; Ярошевський М. Р., Історія психології, М., 1966, гл.(глав) 12.
