Семіречье, Джетису (казах., від жеті — сім і су — вода), південно-східна частина Казах. РСР, розташована між озерами Балхаш на С., Сасиколь і Алаколь на З.-В.(північний схід), хребтом Джунгарський Алатау на Ю.-В.(південний схід), хребтами Північного Тянь-шаня на Ю. Названіє «З.» походить від 7 головних річок цього району: Або, Каратал, Бієн, Аксу, Лепса, Баськан, Сарканд. У північно-західній і північній рівнинній частині С. поширені піщані, частково солончакові пустелі і лугово-тугайні ландшафти уздовж річок. На Ю.-В.(південний схід), у передгір'ях, до висоти 2000 м-коду — листяні ліси, які вище змінялися ялиновими лісами і альпійськими лугами.
В історичній літературі С. часто називають обширнішу територію, яка включала також долину р. Чу. С. — один з районів древньої цивілізації Середньої Азії. Тут жили племена саків (1-і тис. до н.е.(наша ера)), усуней (2 ст до н.е.(наша ера) — 5 ст н.е.(наша ера)). В середині 6 ст н.е.(наша ера) тут утворився Західно-тюркський каганат (див. Тюркський каганат ), а в 8 ст — держави тюргешей (до 758) і карлуков (766—940). В кінці 10 ст С. увійшло до складу Караханідов держави, а з 30-х рр. 12 ст — Каракитаєв держави . На початку 13 ст завойовано монголо-татарамі. У 16 ст на території С. утворився казахський Старший жуз . З середини 19 ст увійшло до складу Росії, на території С. в 1867 була утворена Семіреченськая область, перейменована в 1922 в Джетисуйськую. В результаті Національно-державного розмежування радянських республік Середньої Азії в 1924—25 С. увійшло до складу Киргизької (Казахською) АССР і частково Кара-киргизькою (Киргизькою) АТ(автономна область).
Літ.: Бартольд Ст Ст, Нарис історії Семіречья, Соч., т. 2, ч. 1, М., 1963.
