Новгородська феодальна республіка , феодальна держава Русі 12—15 вв.(століття) Тенденції до відособлення від Києва (див. Київська Русь ) в Новгороді Великому — столиці Н. ф. р. виявилися вже на початку 11 ст Їх виразником було новгородське боярство, підтримане міським населенням, зобов'язаним платити дань і поставляти війська для походів київського князя. На початку 12 ст Новгород вже починає запрошувати князів без узгодження з київським великим князем. У 1136 боярство і купецька верхівка Н. ф. р., використавши широкий рух народних мас, добилися політичної самостійності. Значні торгівельно-ремісничі посади існували в старовинних новгородських містах — Старою Руссе, Ладозі, Торжку, Кореле, Горішку, що мали політичну самоврядність і що вважалися передмістями (васалами) Великого Новгорода. У 12—13 вв.(століття) до складу Н. ф. р. входив Псков, який став відособлятися від Новгорода з середини 13 ст Юридично його незалежність від Новгорода була визнана Болотовським договором 1348 (див. Псковська феодальна республіка ). У 12—15 вв.(століття) відбувалося розширення території Н. ф. р. в східному і північно-східному напрямі. Освоювалися Обонежье, Подвінье, береги Білого моря. Югорськие племена, що жили на Північному Уралі сплачували дань Великому Новгороду. Північні володіння, багаті хутровиною, морським звіром, рибою, злитиму і ін., мали велике економічне значення для Н. ф. р.
Найвищим органом влади Н. ф. р. було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника, тисяцкого і навіть архієпископа (з 1156). Віче часто перетворювалося на арену гострої класової боротьби, фактична влада знаходилася в руках боярства. На чолі виконавчої влади стояв архієпископ, найкрупніший новгородський феодал, до якого перейшла значна частина земель і доходів київського князя. У його веденні знаходилися казна, зовнішні стосунки Н. ф. р., право суду і деякі ін. питання. У політичних справах брало участь торгівельно-ремісниче населення Великого Новгорода, яке мало свої об'єднання, — кончан (жителів «кінців» міста), улічан (жителів вулиць), сотень, у тому числі купецьких (див. «Іванськоє сто» ). З середини 12 ст кончанськие і улічанськие старости стали скріпляти своїм друком найважливіші державні грамоти Н. ф. р. Новгородський князь запрошувався з ін. князівств вечем яке з ним укладало договір («ряд»). Договір захищав станові інтереси новгородських бояр. Функції князя в Н. ф. р. були обмежені. Він був перш за все воєначальником. Його обмежили в праві на суд, перевели його резиденцію з центру міста («Детінца») за місто (на Городищі). З середини 13 ст, з Александра Невського, новгородськими князями ставали зазвичай великі князі володимирські.
Основою господарства Н. ф. р. в 12—15 вв.(століття) були землеробство і скотарство. Широке поширення мали полювання, бортнічество (збір меду), рибальство. У більшості районів промисли поєднувалися із землеробством. Районами виключно промислового господарства були лише північно-західне побережжя Білого м. і найбільш видалені землі корел і саамів. На побережжі Фінської затоки добували залізо. У Старій Руссе і деяких ін. місцевостях Новгородської землі займалися сольоваренієм. Важливе господарське значення мали льонарство і розведення хмеливши. Продукти сільських промислів — хутровина, віск, мед, риба, ворвань, сало, льон, хміль — в значній частині йшли на ринок, вивозилися в росіяни міста і за кордон. Новгородські купці вели торгівлю з Швецією і з містами Німеччини і Данії. До 14—15 вв.(століття) 30—40 іменитих боярських прізвищ зосереджували в своїх руках більше половини новгородських приватновласницьких земель. Величезні земельні володіння служили матеріальною базою, що забезпечувала політичне панування боярства. З боярами змагався новгородський Будинок святої Софії — головна церковна установа Великого Новгорода. Його вотчина розташовувалася в економічно найбільш розвинених районах Новгородської землі. Крупними землевласниками були привілейовані монастирі: Юрьев, Аркажський, Антонієв і ін. Дрібнішими, ніж бояри, феодальними власниками були жітьі люди . Непривілейовані дрібні вотчинники називалися своєземцамі. У всіх категоріях феодального землеволодіння основною формою експлуатації безпосередніх виробників служила оброчна система. Власницьке господарство було невелике і обслуговувалося переважно холопами, кількість яких постійно скорочувалася. До 2-ої половини 15 ст поряд з натуральним оброком істотного значення стали набувати грошові платежі. Проте процес розвитку товарно-грошових стосунків торкнувся лише окремих сторін феодального господарства (переважно промисли). Феодали прагнули юридично прикріпити селян до землі. До початку 14 ст з середовища залежного селянства виділилися окремі категорії (давні люди, ополоники, поручителі, боржники), які втратило права відходу від своїх власників. Бояри і монастирі прагнули обмежити право переходу селян ін. категорій.
Розвиток феодальних стосунків в Н. ф. р. супроводилося безперервною класовою боротьбою. Джерела відзначають близько 80 крупних виступів городян, що незрідка виливалися в озброєні повстання. Найбільш крупні міські повстання (1136, 1207, 1228—29, 1270, 1418, 1446—47) захопили також і селянські маси. Втечі, відмова від сплати феодальних повинностей, окремі локальні виступи і ін. форми антифеодального протесту були частим явищем в 12—15 вв.(століття) У Новгородській землі виникла перша єресь (див. Єресь в Росії ).
Н. ф. р. вів боротьбу з агресією шведських, а потім німецьких феодалів. Шведи з середини 12 ст почали захват фінських земель, населення яких платило дань Новгороду. Німецькі феодали з кінця 12 ст вели завоювання Прибалтики. З середини 12 ст до середини 15 ст Новгород вимушений був 26 разів воювати з Швецією і 11 разів з Лівонським орденом . Скориставшись монголо-татарською навалою, йому.(німецький) хрестоносці, данські і шведські феодали в 1240—42 активізували агресивні дії, перенісши їх на території Н. ф. р. Але їх походи закінчилися провалом (див. Невськая битва 1240, Льодове побоїще 1242 ). Військо Новгородської землі відобразило і подальші походи шведів і німецьких феодалів. Новгородська земля не випробувала жахів монголо-татарської навали, але Н. ф. р. визнав себе залежним від Золотої Орди і стала платити її ханам дань.
З 14 ст починаються спроби Твері, Москви і Литви підпорядкувати Н. ф. р. своєї влади. Тверськой князь Михайло Ярославіч, ставши великим князем володимирським, прислав до Новгорода намісників без попередніх стосунків з новгородцамі. Це штовхнуло Новгород до зближення з Москвою. Прагнули обмежити самостійність Н. ф. р. Іван Каліта, Семен Гордий і ін. московські князі, що займали великокняжий стіл. Гострий конфлікт між Н. ф. р. і Москвою виник в 1397, коли Москва відторгнула землю Двінськую. Проте в 1398 земля Двінськая була повернена Н. ф. р. Борючись проти утисків московських князів, новгородське уряд шукав союзу з Литвою. До середини 15 ст Н. ф. р., протидіючий великим московським князям, став перешкодою на дорозі процесу ліквідації феодальної. роздробленості на Русі. Частина крупного боярства, не бажаючи розлучатися з політичними привілеями, добивалася переходу Новгорода під владу Великого князівства Литовського . Провідником цих поглядів боярства була т.з. литовська партія. У 1470 за її ініціативою новгородци запросили на княження з Литви князя Михайла Олельковіча, новгородський уряд став вести переговори про союз з литовським великим князем Казимиром IV. Питання про перехід в підданство до Литовської держави викликало в Новгороді великі хвилювання. Московська великокняжа влада уміло використовувала класові протиріччя, що в своїх інтересах загострилися, в Н. ф. р. і тяжіння мас трудящих Новгородської землі до припиненню феодальних усобиць. Перемога московські війська в битві на р. Шелоні в 1471 зумовила ліквідацію політичної відособленості Новгорода. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого сталося остаточне включення Новгородської землі до складу Російської централізованої держави. Н. ф. р. перестав існувати.
Висока культура Н. ф. р. розвинувся на основі культури, створеної в період розквіту Київської Русі. У 12—15 вв.(століття) ця основа збагатилася місцевими самобутніми межами, в яких відбилися особливості соціально-економічного і політичного розвитку Н. ф. р. Тут склалися билини про Василя Буслаєве і Садко (очевидно, в 14 ст), що відобразили пору самостійності Новгорода, його багатство і велич. У цих і ін. творах усної поезії сильні мотиви побуту середньо-вікового торгівельного міста. Серед новгородського населення, особливо серед боярства і купецтва, значне поширення набула письменність. При розкопках в Новгороді знайдена безліч берестяних грамот, у тому числі десятки грамот, що містять листування простих людей. Новгород був найбільшим центром літописання (див. Новгородські літописи ). Культура Н. ф. р. був частиною що формувалася в 12—15 вв.(століття) культури російської (великоросом) народності.
Літ.: Вернадський Ст Н., Новгород і Новгородська земля в XV ст, М. — Л., 1961; Черепнін Л. Ст, Утворення Російської централізованої держави в XIV—XV вв.(століття), М., I960; Янін Ст Л., Новгородські посадники, М., 1962; Хорошкевіч А. Л., Торгівля Великого Новгорода з Прибалтикою і Західною Європою в XIV—XV вв.(століття), М., 1963; Ліхачев Д.С., Новгород Великий. Нарис історії культури Новгорода XI—XVII вв.(століття), М., 1959.
