Нефрит (мед.)
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Нефрит (мед.)

Нефрит (греч. nephrítis, від nephrós — брунька), гломерулонефрит (від новолат. Glomerulus — клубочок), основне захворювання нирок; описане Р. Брайтом в 1-ій половині 19 ст (див. Нефрологія ) . В патогенезі Н. вирішальне значення мають імунні порушення — неадекватне утворення антитіл і імунних лімфоцитів у відповідь на стрептококову і ін. інфекції (див. Антигени ) або на дію денатурованих власних тканин організму (див. Аутоіммунні захворювання ) . Основним визнається 1-й з цих механізмів розвитку Н. — утворення комплексу антиген — антитіло, вільно циркулюючого в крові і «застряючого» у вузьких капілярах ниркових клубочків, які стають ареною запального процесу. Рідший механізм — утворення антитіл до мембрани капілярів клубочка (тобто направлених на ниркову структуру).

загрузка...

  Розрізняють гострий і хронічний Н. Острий Н. може бути самостійним захворюванням, яке, як правило, виникає в період одужання від ангіни або фарингіту, викликаних певними типами стрептокока; інколи має характер епідемічного захворювання (частіше у військовий час серед військовослужбовців — вплив охолоджування і умов, сприяючих поширенню інфекції). Виявляється раптовим розвитком набряків і задишкою (результат переповнювання судинної системи затриманою рідиною), малим кількістю сечі з домішкою білка і крові, при мікроскопії осаду сечі виявляють циліндри (білкові зліпки ниркових канальців), нирковий епітелій, лейкоцити і еритроцити. Гострий стрептококовий для поста нефрит не відноситься до частих захворювань і закінчується, як правило, повним одужанням. В ряду хворих Н. — лише компонент багатосистемного захворювання (наприклад, колагенових хвороб, сироватковій хворобі або лікарській хворобі і т.д.); у цих випадках його течія частіше стає підгострою або хронічною.

  Хронічний Н. як самостійне захворювання, що не є очевидним результатом перенесеного гострого стрептококового Н., зустрічається часто. Такий первинно хронічний Н. може мати різні клінічну картину і темпи розвитку. При швидко прогресуючій течії, з розвитком набряків, протеїнурією (виділення білка з сечею), підвищенням артеріального тиску і характерним розростанням капсульного епітелію клубочка у вигляді полулуній, ниркова недостатність і уремія розвиваються протягом року, рідше — півтора-двох років. Ін.(Древн) варіант хронічного Н. характеризується переважанням нефротічеського синдрому . Нарешті, при хронічному Н. роками і десятиліттями може переважати артеріальна гіпертонія з меншою протеїнурією (гіпертонічний і латентний варіанти хронічного Н.). У результаті всіх форм хронічного Н. — ниркова недостатність з уремією, якщо смерть не настає раніше від недостатності серця або від ін. причин.

  Лікування направлене на придушення утворення антитіл або на знищення патогенних лімфоцитів (кортикостероїди, цитостатики, похідні індолу, 4-амінохиноліни); при стрептококовій інфекції — антибіотики; постільний режим при гострому Н. і загостреннях хронічного Н., обмеження куховарської солі аж до повної заборони її при важкій задишці, загрозливому набряку легенів або мозку; сечогінні і ін. засобу залежно від особливостей випадку і стадії захворювання. Поза загостренням хронічного нефриту можливе кліматичне лікування під лікарським спостереженням на Південному березі Криму або в Байрам-Алі . Хворим Н. слід уникати інсоляції, інфекцій, вакцинацій, необхідне обережне вживання ліків.

  Літ.: Основи нефрології, т. 1—2, під ред. Е. М. Тарєєва, М., 1972.

  Е. М. Тарєєв.